Словарь української мови (1924)/турляти
◀ турлучний | Словарь української мови Т турляти |
турма ▶ |
|
Турля́ти, ля́ю, єш, гл. Толкать; гонять. См. Туряти. Баба її турляє: хоч би ти причепурилась. Рудч. Ск. II. 48. Турляв один одного, аж сторч летіли. Сама ганяє, жениха турляє, — купує, крає. МВ. (О. 1862. III. 50).