Словарь української мови (1924)/тулубець
◀ тулубастий | Словарь української мови Т тулубець |
тулук ▶ |
|
Тулубе́ць, бця́, м. 1) Ум. отъ тулуб. 2) Внѣшняя оболочка, покровъ. Кавун щось вигризло, тільки тулубець остався. Лебед. у. Аж там лежить жаб'ячий тулубець. Рудч. Ск. II. 103.