Словарь української мови (1924)/світитися

by Борис Грінченко

◀ світити

Словарь української мови Борис Грінченко С світитися

світич ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Світи́тися, чу́ся, тишся, гл. 1) Свѣтиться, издавать свѣтъ. Він світиться, як сонце. 2) Просвѣчиваться. Сорочка так виносилась, що аж світиться. Ре́бра сві́тяться. Очень худъ. КС. 1882. X. 36. 3) безл. Быть свѣту, быть освѣщеннымъ, свѣтиться, горѣть. Приходить він до теї горальні, аж там світиться. Рудч. Ск. I. 87. І досі ще в їх світиться, — все не лягають.