Словарь української мови (1924)/світити
| ◀ світильник | Словарь української мови С світити |
світитися ▶ |
|
Світи́ти, чу́, тиш, гл. 1) Свѣтить. Сонце світить. Ном. № 236. Ой місяцю, місяченьку і ти, зоре ясна! Ой світіть там по подвір'ю, де дівчина красна. ЗОЮР. II. 141. Світи́ти в о́чі. Льстить. Св. Л. 228. Пан тільки в очі світив, що лучче було б, як би він гудив. Св. Л. 92. 2) Зажигать. Та світи вже свічку, нічого не видко. 3) Въ карточной игрѣ: а) быть козыремъ. Король жировий світить. Голяк масти, черва світить — игра словъ, насмѣшка надъ бѣднякомъ. Ном. № 1526. б) Открывать козыря. Світи козиря. КС. 1887. VI. 471. 4) — во́лосом. О замужней женщинѣ: ходить съ непокрытой головой. Левиц. I. 279. 5) — голово́ю. Быть дѣвушкой. Що жінкою, то не дівкою, не світити голівкою. Грин. III. 297. 6) — ті́лом. Показывать обнаженное тѣло.