Словарь української мови (1924)/світич

by Борис Грінченко

◀ світитися

Словарь української мови Борис Грінченко С світич

світка ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Сві́тич, ча, м. 1) Свѣтильникъ, фонарь. Вх. Лем. 464. В трупарні світич світить, але вже конає. Федьк. I. 66. 2) Подсвѣчникъ. Угор. 3) = Світлач. 4) Мѣсто на печномъ шесткѣ, гдѣ кладутъ лучину. Вх. Зн. 62. 5) Паникадило, церковная люстра. Шух. I. 117.