Словарь української мови (1924)/розмир

by Борис Грінченко

◀ розминатися

Словарь української мови Борис Грінченко Р розмир

розмиритися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Ро́змир, ру, м. Разрывъ дружескихъ, мирныхъ отношеній, война. О. 1862. II. 65; V. Кух. 29. Адже ми розмир утвердили! Ми з турком поб'ємось одні. Котл. Ен. Турчин піднявся, стався розмир; почали викликати козацтво. О. 1862. II. 61. Вона того Кабицю ще в Самарі перед розмиром полюбила. О. 1861. XI. Кух. 13.