Словарь української мови (1924)/розвісити

Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
розвісити
Берлін: Українське слово, 1924

Розві́сити, шу, сиш, гл. 1) = Розвішати. 2) — вуха. Довѣрчиво слушать. Той бреше, а він уже й вуха розвісив. Зміев. у. 3) Снять повѣшенное. Їк він си завісив, то ніхто не знав, де він си дів та й ніхто го (Юду) не відвісив, не розвісив. Гн. II. 238.