Словарь української мови (1924)/розвірчувати
| ◀ розвірняка | Словарь української мови Р розвірчувати |
розвірчуватися ▶ |
|
Розві́рчувати, чую, єш, сов. в. розверті́ти, рчу́, тиш, гл. Разворачивать, разворотить, разматывать, размотать. Левиц. Пов. 204. Мет. 210. Я молода не втерпіла, взяла платтє розвертіла. Чуб. V. 740. Як би ми схотіли, ми б її (покриту молоду) розвертіли. Грин. III. 490.