Словарь української мови (1924)/розбалакувати
| ◀ розбалакатися | Словарь української мови Р розбалакувати |
розбатовувати ▶ |
|
Розбала́кувати, кую, єш, гл. 1) Разговаривать. 2) — кого́. Уговаривать, увѣрять, наговорить кому. Почали (пани) царя розбалакувати та й завірили, шо це правда. Мнж. 83.