Словарь української мови (1924)/примовляти

Словарь української мови
Борис Грінченко
П
примовляти
Берлін: Українське слово, 1924

Примовля́ти, ля́ю, єш, сов. в. примо́вити, влю, виш, гл. 1) = Приказувати, приказати 1. Старий грає, примовляє. Шевч. 243. Десь ти мене, моя мати, в барвінку купала, купаючи, примовляла, щоб долі не мала. Мет. 275. 2) = Примовлятися, примовитися. Тут і я примовила. Г. Барв. 219. Люде говорять, — кожне примовляло. МВ. (О. 1862. I. 96). 3) Говорить, сказать знахарскій заговоръ. Баба пристріти змовляє і до матки примовляє. КС. 1893. VII. 76.