Словарь української мови (1924)/послушник

Словарь української мови
Борис Грінченко
П
послушник
Берлін: Українське слово, 1924

По́слушник, ка, м. Слуга. Повідат царь до тих своїх послушників, жеби забили сто волів єму на обід. Драг. 275. Ум. По́слушничок. Мого батька брата та була взяла орда; а він там був послушничком у одного татарина п'ять год. О. 1862. V. З нар. уст, 85.