Словарь української мови (1924)/посвітити

by Борис Грінченко

◀ посвітач

Словарь української мови Борис Грінченко П посвітити

посвітитися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Посвіти́ти, чу́, тиш, гл. 1) Посвѣтить. Посвіти нам. Шевч. 29. Ті́лом посвіти́ти. Обнажить тѣло. Треба комусь спиною посвітити — кого-то будуть сѣчь. Ком. П. № 99. Во́лосом посвіти́ти. О замужней женщинѣ: побыть безъ головного убора. 2) Зажечь (свѣчи, лампы). Свічі посвітила. Мил. 220. 3) Освѣтить. Ой брат сестру проводив, а місяць дорогу посвітив. Мет. 228.