Словарь української мови (1924)/попроститися
| ◀ попростати | Словарь української мови П попроститися |
попростювати ▶ |
|
Попрости́тися, щу́ся, сти́шся, гл. 1) Проститься. Мнж. 29, 47. От попростивсь він і пішов собі. Мнж. 138. Прощавайте, сусідоньки, може з ким сварився, та хоч сварився, не сварився, аби попростився. Чуб. 2) Испросить прощенія. За шо, каже, я її ударив? вернусь, попростюсь. Мнж. 33.