Словарь української мови (1924)/повінути

by Борис Грінченко

◀ повільно

Словарь української мови Борис Грінченко П повінути

повінчати ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Пові́ну́ти, ну́, не́ш, гл. Повѣять. Повінь, вітроньку, в ту сторононьку, где мій милий пробуває. Чуб. V. 1204. Вітрець повіне, то колоски так і крешуть, як у кресиво. Г. Барв. 147. Як із низу тихий вітер повіне, вся ваша жидівська сторожа погине. ЗОЮР. I. 60.