Словарь української мови (1924)/побій
| ◀ побіждати | Словарь української мови П побій |
побіл ▶ |
|
Побі́й, бо́ю, м. 1) Бой, побоище. Ти, пане козаченьку, не продавай мене, не продавай мене, спогадай на себе, як ми з тобою да були в побою: в первому побою із татарами, в другому побою у Німещині, в третьому побою у Турещині. Як побили нас пополам з татарми, як прогнали нас до тихого Дунаю. Нп. 2) Побои. Я б не хотів і десяти карбованців за оцей побій. Екатериносл. у. Се було скоро після того, як стався той побій з нею, як її побито. Екатериносл. у. 3) Крыша, кровля. Шух. I. 92, 116, 117. Вх. Зн. 50. Комори, стайні — усе під побоями. Федьк. 4) Ста́ти побо́єм. Осадить городъ? Сам звів корогву та й берегом пішов, став побоєм перед Хотином. Чуб. III. 295. Става́ти до побо́ю, піти́ до побо́ю. Идти въ бой. Дали коня, дали зброю, ставай, синку, до побою. Гол. I. 22. А як пішов до побою, все військо побідив. Гол. Ум. Побо́єць. Гол. I. 61.