Словарь української мови (1924)/караулити

Словарь української мови
Борис Грінченко
К
караулити
Берлін: Українське слово, 1924

Карау́лити, лю, лиш, гл. (Заимств. изъ русск. яз.) = Калавурити. Голова послав, щоб коло того зарізаного караулили. Кв. II. 313.