Словарь української мови (1924)/закуріти

by Борис Грінченко

◀ закурити

Словарь української мови Борис Грінченко З закуріти

закуркувати ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Закурі́ти, рі́ю, єш, гл. Задымиться, подняться пыли; побѣжать такъ, что пыль поднимается. Чорт сам не свій. „Ой, пропав же я, каже, пусти мене, пусти!“… Чоловік тоді його зсадив з груші, — чорт аж закурів. Рудч. Ск. II. 25.