Словарь української мови (1924)/закон
| ◀ закомірок | Словарь української мови З закон |
законити ▶ |
|
За́ко́н, ну, м. 1) Зародышъ. Константиногр. у. Там його́ й зако́ну нема́. Нѣтъ его тамъ и зародыша, нѣтъ и слѣда. Константиногр. у. 2) Законъ. Де ж такий закон є, щоб чоловіка нівечити? Харьк. 3) Исповѣданіе, обрядъ, предписаніе религіи, обычая. Хитрий закон, що не зна ні чорт, ні піп, ні дякон. Посл. Аф. 419. Князь ісповідував православну віру і кріпко тримався свого закону. Стор. М. Пр. 69. Поховали громадою, як слід, по закону. Шевч. 32. Як раз по нашому закону пред нею шапочку ізняв. Котл. Ен. III. 56. Ждіть від нас людей по закону увечері. Кв. Драм. 173. В зако́н увести́: а) Сочетать законнымъ бракомъ. Нехай нас звінчає, та тогді вже явимось до матері. Вона, побачивши, що ти вже у закон уведена, не так буде на тебе жалкувати. Кв. I. 219. б) Окрестить. Вже три дні, як дитина не хрещена… Не дай, Боже, якого случаю — і вмре не введена в закон. Мир. ХРВ. 23. У зако́н уступи́ти. Вступить въ законный бракъ. Маркев. 114. См. еще Закін.