Словарь української мови (1924)/завідувати
| ◀ завідування | Словарь української мови З завідувати |
завідця ▶ |
|
Заві́дувати, дую, єш, сов. в. заві́дати, даю, єш, гл. 1) Навѣщать, навѣстить, провѣдывать, провѣдать. Нехай мене той завіда, що в полі обіда. Чуб. V. 13. Як на ту ж пеню і стара Чайчиха не завідає нас. МВ. II. 122. 2) Отвѣдывать, отвѣдать. Або води завідаю, або петлі на шию. Ном. № 4086.