Словарь української мови (1924)/віз
| ◀ віжки | Словарь української мови В віз |
візник ▶ |
|
Віз, во́за, м. 1) Возъ, телѣга. Род. мн. віз и возі́в. Чуб. VII. 401. Части воза: снасть, я́щик, коле́са, голо́блі или війя́ съ ярмо́м (см. все это Рудч. Чп. 249—250). Треба, як п'ятого колеса до воза. Ном. 9811. Привезено сіна тридцять віз. Екатериносл. у. Віз літерняќ. См. Літерняк. 2) Созвѣздіе Большой Медвѣдицы. Грин. I. 1. Мнж. 148. Віз на небі вниз повертавсь. Котл. Ен. VI. 20. Глянув на зорі, аж Віз уже докочується геть-геть. Кв. 3) Родъ карточной игры: свои козыри. КС. 1887. VI. 465. Підвезти́ во́за, візка́. Поддѣть, сдѣлать неожиданную непріятность. Ум. Візо́к, во́зик, візо́чок, во́зичок.