Словарь української мови (1924)/буркіт
| ◀ буркати | Словарь української мови Б буркіт |
буркітник ▶ |
|
Бу́ркіт, коту, м. 1) Воркованіе. 2) Шумъ. Иноді тут як в казані кипить, клекоче: і співи йдуть, і сварки, і так крик та буркіт. Св. Л. 217. 3) Ворчанье.