Руіна/Гетьманованє Бруховецкого/III
| ◀ ГЛАВА ДРУГА | Руина. I. Гетьманованє Бруховецкого ГЛАВА ТРЕТЯ |
ГЛАВА ЧЕТВЕРТА ▶ |
|
Того часу якъ король по̂дходивъ до Глухова, гетьманъ Тетера съ правобережными козаками йшовъ другимъ шляхомъ по лѣвобережно̂й Украинѣ на схо̂дъ: зъ нимъ були й Поляки по̂дъ урядомъ коронного хоружого. Дня 8. грудня Тетера доносивъ, що єму коряться мѣсточка зъ охочекомонниками, чи дейнецкими полками; инши̂ съ переполоху во̂дчиняли брамы по добро̂й волѣ, а иншихъ доводилося примушувати зброєю. Лохвиця довго не по̂ддавалася и єѣ добули приступомъ. Тетера прийшовъ по̂дъ Гадячь:[1] тутъ пробувала добра залога и гарматъ було чимало. Тетера не во̂дважився добувати Гадячь приступомъ, а звернувъ течією рѣчки Псёла на Глухо̂въ до короля.
Тетера спо̂знився и прибувъ по̂дъ Глухо̂въ вже тодѣ, коли король рушивъ во̂дто̂ля.
Вѣсти про ворохобню на правобережно̂й Украинѣ примусили Тетеру швидше вертати назадъ до Днѣпра.
Марною выявилася тодѣ надѣя Поляко̂въ привернути всю Украину по̂дъ Польщу. Ще нѣчого не значило, коли яке невеличке украиньске мѣсто, побачивши по̂дъ своими мурами польске во̂йско, здавалося и вызнавало короля за свого споконвѣчного законного державця. Въ одну браму впускали Поляко̂въ, а другу во̂дчиняли Москалямъ, якъ то̂лько выходили Поляки геть.
Украиньска лѣтопись говорить, що король зъ свого походу на лѣвобережну Украину не добувъ собѣ добра, а наробивъ лишень доволѣ зла Украинцямъ. Симъ зъ двохъ боко̂въ доводилося бѣдувати: тутъ Поляки зъ правобережными козаками руйнували ихъ, вымагаючи поко̂рливости королю; а тамъ сво̂й украиньскій урядъ каравъ царскимъ именемъ, за те, що корилися королю, хочь бы то й черезъ тяжку нужду. Ще король не во̂до̂йшовъ далеко во̂дъ Глухова, якъ вже розпочалася кара надъ тыми, що були покорилися єму. Съ Переяслава вырушило 4000 Москалѣвъ карати Воронько̂вцѣвъ за те, що по̂ддалися були королю. Съ першого разу Москалѣ нѣчого не заподѣяли Воронькову и рушили на Борышпо̂ль[2] де Собѣскій лишивъ 150 гайдуко̂въ. Зъ отсихъ гайдуко̂въ 120 полягло въ сѣчѣ. Борышпо̂льцѣ не спротивлялися. Москалѣ зграбувавши Борышпо̂ль, по̂шли у Воронько̂въ. Воронько̂вцѣ не зразу по̂ддалися, зате Москалѣ добувши мѣсточко силою, спалили єго, людей повбивали и вернулися въ Переяславъ. Тутъ застали вони колотнечу: Переяславцѣ встали проти московскихъ ратнико̂въ; доволѣ перебили зъ нихъ тыхъ, котри̂ лишалися у Переяславѣ, а тыхъ, що верталися зъ Борышполя и Воронькова, зустрѣли гарматами та рушницями. Москалѣ не встояли проти Переяславцѣвъ и подалися собѣ на Кієвъ. Зъ иншими мѣстами въ Сѣверщинѣ, що попо̂ддавалися королю або Тетерѣ, люто розправлявся Бруховецкій по̂сля во̂дходу короля съ по̂дъ Глухова. Бруховецкій не дававъ помилованя нѣкому; нѣвечивъ цѣли̂ семьѣ, а житла паливъ. Оденъ лишень Королевець не до̂знавъ страшеннои по̂мсты: надъ нимъ Бруховецкій змилувався за те, що Королевчане заразъ, якъ вырушивъ во̂дъ нихъ король, кинулися на тыхъ жовнѣро̂въ, що во̂нъ лишивъ и розправилися зъ ними не чекаючи Бруховецкого: кого замордували, а хто втѣкъ во̂дъ мордованя, того прогнали, а королѣвске и сенаторске добро, яке було, зграбували.
Собѣскій повертаючись на право-бо̂чну Украину, выдавъ до лѣвобережныхъ Украинцѣвъ такій універсалъ.
„Теперь намъ годѣ воювати, мы люде свои и можемо поладнати мѣжь себе полюбовно; зъ Москвою вже розпочалися переговоры про згоду; маємо надѣю, що коли Богъ запоможе; то прийде згода. Нехай же лишень во̂йскови̂ люде зо̂стаються зазброєными, а поспо̂льство повинно ско̂нчити свои обопо̂льни̂ сварки; най береться до хлѣборобства, а на веснѣ засѣває нивы, та вповаючи на Бога, сподѣвається втѣшатися плодами своєи працѣ. Король звелѣвъ менѣ оголосити єго волю, що бъ Украина лишилася въ теперѣшнёму становищѣ до ко̂нця переговоро̂въ про згоду; най вона выконує свои обовязки, годуючи во̂йско и даючи єму кватиры по мѣсточкахъ. Во̂дъ своєво̂льства жовнѣро̂въ нѣхто не терпѣтиме, бо строго наказано жовнѣрамъ, що бъ вони зъ господарями жили мирно, приязно и давали помо̂чь кожному, хто єѣ потребуватиме. Не няли вѣры Украинцѣ сему універсалови, та выводили зъ него, що Поляки, по̂ймавши облизня, мудрують теперь, якимъ бы робомъ живыми та здоровыми выбратися на той бо̂къ Днѣпра. Дейнеки натовпами нападали на во̂йско Собѣского и Тетерине; королѣвске во̂йско, вертаючись назадъ, майже кождый ступѣнь брало зъ бою. Бо̂ля Сосницѣ на Собѣского напавъ Скиданъ, але єго розбили, самого єго полонили и посадили на палю. По дорозѣ до самого Днѣпра дейнеки нападали на Поляко̂въ, то коли не зъ заду, то зъ боко̂въ, особливо коли доводилося переходити гаями, та переправлятися по водѣ. По селахъ и на хуторахъ не давали жовнѣрамъ хлѣба, а конямъ корму. По̂дъ польскою ко̂нницею конѣ повыздыхали, мусѣла вона на собѣ тягти кульбаки; а тымъ часомъ и сама вона такъ знемоглася, що ледви тягла ноги. Передъ переѣздомъ черезъ Днѣпро до Собѣского приставъ Чарнецкій; во̂нъ, провѣвши короля до Могилева, вертавъ на Украину. Поляки прийшли до Днѣпра на саму неспо̂дручну годину: лѣдъ, хочь и рушавъ вже, але крыга ще не перейшла. Перевозилися, хто байдаками, та човнами мѣжь крыгою, а хто копыльчаками тамъ, де стоявъ ще лѣдъ. А съ того боку Днѣпра правобережни̂ Украинцѣ витали ихъ выстрѣлами. Се такъ справлявъ Сѣрко: во̂нъ самъ стоявъ на березѣ проти того мѣсця, де Чарнецкій замѣрявся перевозитися. Одначе Чарнецкій перехитрувавъ Сѣрка, во̂нъ звелѣвъ розвести на березѣ велике огнище и розповсюдити, що съ того мѣсця перевозитиметься. Сѣрко й полетѣвъ съ козаками до того мѣсця; а тымъ часомъ Поляки благополушно перевезлися въ другому мѣсцѣ, бо̂ля Ржищева, хоча перевозячись вельми тремтѣли, що бъ Сѣрко не спостерѣгъ ихъ хитрощѣвъ и не напавъ на нихъ на иншому перевозѣ. Чарнецкій съ полкомъ своихъ драгоно̂въ переплывъ Днѣпро верхи на коняхъ помѣжь крыгою, котра быстро йшла. Козаки спостерегли свою помылку вже тодѣ, коли вже бо̂ля огнищь нѣкого съ Поляко̂въ не стрѣтили: вони кинулись до Ржищева, але прибули туды, коли вже Поляки перевезлися. Сѣрко наготовився було, битися съ Поляками, та мусѣвъ лишити сей замѣръ тымъ, що прийшла до него звѣстка, що недалеко переходять Татаре, котри̂ верталися зъ во̂йны и ведуть за собою багато бранцѣвъ. Сѣрко настигъ Татаръ, побивъ, розо̂гнавъ ихъ и вызволивъ зъ неволѣ ко̂лька сотень Украинцѣвъ.Показалося, що й правобережна Украина не бо̂льшь лѣвобережнои корилася Полякамъ. Найменша сподѣванка на по̂дпомогу зъ Московщины розбуджувала въ народѣ давне, непримириме ворогованє до Поляко̂въ. Сѣрко 8. сѣчня зложивъ на руки якогось Пилипчаты сво̂й урядъ кошового отамана, а самъ, взявши охочихъ Запорожцѣвъ и Украинцѣвъ, рушивъ зъ ними на Тягинь (Бендеры). Тутъ во̂нъ спаливъ и зруйнувавъ ко̂лька турецкихъ сѣлъ и повернувъ на Украину по̂дбивати наро̂дъ проти Поляко̂въ и схиляти єго до Московского царя. По̂дпособляти єму прибувъ выряженый Бруховецкимъ Семенъ Высочанъ, зъ назвою „гетьманского полковника“, се бъ то по̂сланого гетьманомъ. Таку назву дано, що бъ во̂дро̂жнити єго во̂дъ тыхъ ватажко̂въ народныхъ ватагъ, котрыхъ повыбирано на урядъ по ро̂жныхъ мѣстахъ и называно полковниками. Ледви въ народѣ прочули про зазывъ славного отамана Сѣрка, якъ козаки принялися скро̂зь по мѣстахъ на березѣ Бога и Днѣстра, въ полкахъ Кальницкому, Брацлавскому, Уманьскому, въ Могилевѣ, Рашковѣ и ин. заводити ватаги и нѣвечити Поляко̂въ и жидо̂въ. Ватажники заприсягали держатися крѣпкои царскои руки доти, доки триматиметься душа въ тѣлѣ. Брацлавскій полковникъ Остапъ Гоголь зъявивъ себе царскимъ прихильникомъ. А 18. березоля (марця) Сѣрко повѣдомлявъ Косагова, що вже всѣ украиньски̂ мѣста во̂дъ Днѣстра до Днѣпра схилилися по̂дъ царску руку.
Наврядъ чи бувъ другій такій прихильникъ Польщѣ, котрого бъ въ той часъ такъ ненавидѣли Украинцѣ, якъ гетьмана Тетеру. Мордуючи Поляко̂въ и Жидо̂въ, Украинцѣ гадали собѣ, що нѣвечать самого Тетеру и тымъ выявляли свою зло̂сть на сего „зрадника, лядского прислужника“. Отъ примѣромъ въ Мошнахъ[3] якійсь Украинець, мордуючи Поляка, додававъ: „Отаке незабаромъ буде и вашому гетьманови“. Тетера, прибувши по королѣвскому наказу на правобережну Украину спиняти народне повстанє, затаборувавъ бо̂ля Во̂льховець.[4]
Ворохобня на правобережно̂й Украинѣ затягла въ свою ковбаню и проковтнула колишнёго гетьмана Ивана Выговского. Во̂нъ теперь бувъ кієвскимъ воєводою: ворого̂въ у него було багацько и вони ради̂сеньки̂ були заподѣяти єму лихо. Помѣжь такихъ ворого̂въ чей же чи не на першому мѣсцѣ стояли Тетера и польскій полковникъ Севастьянъ Маховскій, чоловѣкъ значный на той часъ; бо по̂дъ єго руку во̂ддали те польске во̂йско, яке лишилося на правому березѣ Днѣпра, доки Чарнецкій не вернеться зъ лѣвого боку. Баламуты пустили гуто̂рку, що ворохобня повстала за згодою Выговского. Що бъ знищити отсю гуто̂рку, Выговскій, яко кієвскій воєвода, выдавъ 1. березоля універсалъ и оповѣщавъ, що люде плещуть, нѣ бы во̂нъ по̂дложивъ по̂дпалу до усобицѣ, бажаючи зновъ стати гетьманомъ. „Ваши̂ милости, такъ промовлявъ Выговскій въ універсалѣ, обертаючись до козацкого товариства: добре тямите, що зъ доброи волѣ зрѣкся я гетьманьского уряду, тямите и про те, що й перше ще, заразъ по смерти славного Богдана Хмельницкого, я во̂дрѣкався во̂дъ гетьманованя, якъ менѣ єго подавали“. Теперь Выговскій взывавъ козако̂въ зо̂братися и обо̂брати собѣ гетьмана, коли Тетера зречеться гетьманувати, а єму, Выговскому, вѣдомо, що Тетерѣ стало важкимъ гетьманованє.
Давно, ще за Богдана, коли Тетера бувъ переяславскимъ полковникомъ, а Выговскій генеральнымъ писаремъ, такъ Тетера не друживъ зъ нимъ. А пото̂мъ почали вони ворогувати изъ за майна. Тетера одружився зъ братовою Выговского, вдовою Данила, Оленою, донькою Богдана Хмельницкого и пригорнувъ въ своє орудуванє велике жѣнчине вѣно, котрому бъ слѣдъ було перейти на руки Выговского, яко добро єго братовои. Окро̂мъ того, ставши гетьманомъ и Богдановымъ зятемъ, Тетера пригорнувъ до себе и инши̂ тестеви̂ скарбы, имовѣрно вважаючи на те, що одинокій Богдано̂въ сынъ Юрій пострыгся въ ченцѣ и зрѣкся свѣта. Выговскій й собѣ заявлявъ своє якесь право на те добро. Тетера бувъ гетьманомъ, особою значною: супротивникъ єго вже не гетьманувавъ и хочь займавъ значну посаду воєводы, та значною вона була бо̂льшь по имени, нѣжь по тымъ средствамъ, якими орудувавъ Выговскій. Одначе жь коли вони обыдва помѣрялися своими послугами Польщѣ, то певно перевага бъ була за Выговскимъ, во̂дповѣдно тому, що во̂нъ вчинивъ за для Польщѣ за часъ свого гетьманованя.
Здавалося, що въ сѣй суперечцѣ польскій урядъ потягъ бы руку за Выговскимъ. Тетера й не сподѣвався выграти справу съ такимъ супротивникомъ, во̂нъ гледѣвъ знайти такого случаю, що бъ кинути на Выговского болотомъ, озлорѣчити єго, зсадити съ того поважаня, яке надали єму перши̂ ще послуги Польщѣ. Такій случай и выпавъ. Сѣрко по̂днявъ проти Поляко̂въ правобережну Украину. Тетера, яко гетьманъ, повиненъ бувъ довѣдатися и донести королю, зъ якои причины выникло повстанє. Отъ во̂нъ и написавъ до короля, що потайнымъ баламутомъ нѣхто другій, якъ Выговскій, котрый въ одно тягне зъ ново обо̂бранымъ митрополітою Осипомъ Тукальскимъ и съ православнымъ духовеньствомъ. Вони, мовь бажають всю Украину привернути по̂дъ Московского царя: Сѣрко по̂дбиває наро̂дъ бунтуватися зъ напучуваня отсихъ лиць. А въ доказъ сего Тетера вказувавъ на якійсь листъ, писаный кимсь въ Москву. Въ тому листѣ стояло, що кієвскій воєвода Выговскій чекає лишень приводу, що бъ вызначити прихильно̂сть до Московского державця. Отсе Тетерине письмо не до̂йшло до насъ нѣ ориґіналомъ, нѣ спискомъ: королю се письмо доручено тодѣ, коли во̂нъ перебувавъ бо̂ля Глухова. Одначе зъ одного сего наговору не выпадало обвинуватити за зраду того чоловѣка, котрый привернувъ до Речи-Посполитои во̂дчахнувшуся во̂дъ неи Украину. Король не вчинивъ бо̂льшь нѣчого, окро̂мъ того, що написавъ до Выговского ласкавый листъ и усовѣщувавъ єго вжити вкупѣ зъ Маховскимъ усѣхъ можливыхъ способо̂въ, що бъ потушити народну ворохобню. Имовѣрно, що Выговскій одержавши листъ во̂дъ короля и выпустивъ отой сво̂й універсалъ, що мы вже подали въ горѣ. За тымъ, якъ съ по̂дъ Глухова король взявъ на Литву, а Тетера на правобережну Украину, такъ до Тетери прийшовъ во̂дъ короля наказъ, чимъ швидше и рѣшуче выкорѣняти головныхъ заво̂дчико̂въ повстаня. Тетера оперся на сей наказъ и выяснивъ єго собѣ такъ, нѣ бы то король прямо вказує на Выговского, котрого ще й перше во̂нъ, Тетера, показувавъ яко заво̂дчика. По думцѣ польского историка король вказувавъ на Сулимку и иншихъ.
Повстанє розросталося що годины: повстанцѣ взяли Лисянку и мѣсточко Ставище;[5] останнє мало ту вагу, що тутъ король вызначивъ магазинъ во̂йсковыхъ припасо̂въ. Маховскій выйшовъ на повстанцѣвъ, та не здолѣвъ зъ ними и замкнувся въ Бѣло̂й Церквѣ. На выручку до него по̂до̂йшовъ Тетера; тодѣ Сулимка рушивъ во̂дъ Бѣлои Церквы.
Тетера злучився зъ Маховскимъ. Съ Тетерою були правобережни̂ козаки, котри̂ лишилися вѣрными королю; а у Маховского було ко̂лька тысячѣвъ Поляко̂въ и бѣлоцерко̂вскій полкъ козако̂въ; та прибуло ще значно охочои шляхты. Зъ сими силами Тетера и Маховскій прогнали повстанцѣвъ до Рокитнои.[6] Въ бою полягъ головою и самъ Сулимка. Выговскій перебувавъ тодѣ въ Хвастовѣ[7] и во̂дто̂ля выдавъ універсалъ, скликаючи на соймикъ въ Житомиръ шляхту съ кієвского воєводства, и чекавъ зъѣзду єи. Выговскій выдававъ, що во̂нъ не вмѣшується до козацкого повстаня, що козацки̂ справы не єго дѣло; во̂нъ пильнує коло самои лишень шляхты. Але шляхта не няла вже єму вѣры. Поляки зъ намовы єго ворого̂въ не слухалися єго и гомонѣли, що во̂нъ зрадникъ. Дочувшись, що дѣється по̂дъ Бѣлою Церквою, Выговскій рушивъ и самъ туды съ Хвастова, що бъ побачитися и переговорити съ Тетерею. Але Тетери тодѣ вже тамъ не було: во̂нъ вдався за повстанцями по̂дъ Рокитну. Выговскій поѣхавъ туды жь. Въ Рокитно̂й прийшовъ до Выговского зазывъ во̂дъ Маховского на раду у Корсунь. Маховскій не долюблювавъ Выговского давно вже; одначе не посмѣвъ бы надужити своєи власти и заподѣяти єму що злого, коли бъ Тетера не показавъ єму королѣвского приказу выкорѣняти заво̂дчико̂въ повстаня и не наустивъ єго, що Выговскій то й єсть головою усеи колотнечи. Въ Корсуни у Маховского сидѣвъ вже Тетера и ко̂лька пано̂въ и нѣ-бы-то складували во̂йскову раду.
„Треба намъ помѣркувати, якимъ робомъ затихомирити повстанє и выкорѣнити заво̂дчико̂въ, котри̂ баламутять наро̂дъ“, промовляли радни̂ до Выговского, и наче бъ то вымагали єго порады.
Выговскій бувъ добрымъ бесѣдникомъ и розпочавъ промову, коли зъ разу перебивъ єго Маховскій и Тетера и зъ усего голосу стала обзывати єго зрадникомъ и керманичемъ повстаня. Выговскій силкувався зберегти споко̂й и промовивъ: „Даремна ваша рѣчь! Вы не маєте жадныхъ доводо̂въ проти мене и нѣхто не докаже, що бъ я бувъ зрадникомъ“.
Єму показали вызнаня повстанцѣвъ, котри̂ тодѣ вже були скарани̂ смертю.
Выговскій почавъ доводити нѣкчемно̂сть тыхъ вызнань. То вызнали злочинцѣ, ихъ вже покарали. Мало хиба на кого и чого не наплете злочинець, та ще коли припечуть єго, говоривъ Выговскій, але на речи єго не вважали. Радни̂ закликани̂ Маховскимъ и Тетерею держали ихъ руку. Рада, на котру закликали Выговского, обернулася въ судъ надъ нимъ. Тетера и Маховскій казали вычитати во̂йсковый артикулъ и въ нему вони здыбали, що за таке злочиньство, въ якому обвинувачували Выговского, виноватому припадає смерть черезъ розстрѣлъ.
„Вы не судіѣ! промовивъ до нихъ Выговскій: вамъ не дано права вычитувати менѣ присуды по артикулу. Я воєвода и сенаторъ Речи-Посполитои. Судити мене може то̂лько король зъ сенаторами: по̂дъ ихъ присудъ я цѣлкомъ по̂дляжу, а вашого суду я не хочу знати“.
Хочь Выговскій промовлявъ чисту юридичну правду, та на те не вважали. Вечерѣло вже; самозвани̂ судіѣ мовчки повыходили съ хаты. Сторожа вхопила Выговского по̂дъ руки и повела єго въ хату, призначену єму за тюрму, доки не выконається присудъ. Наступила но̂чь. До Выговского прийшовъ офіцеръ во̂дъ Маховского и переказавъ єму, що єго розстрѣляють передъ свѣтомъ.
Выговскій заплакавъ и спытавъ: „Де король? На останку дайте жь менѣ написати до мого державця. Нехай буде єго воля!“ На се не згодилися.
Почало займатися на свѣтъ. Въ хату до Выговского вступили вартови̂: во̂нъ стоявъ на вколѣшкахъ и вычитувавъ акафистъ до Божои Матери. Єму промовили, що часъ ити на смерть.
„На рештѣ, дайте менѣ вмерти по христіяньскому: позвѣть до мене православного священника; нехай мене высповѣдає и запричастить“, благавъ Выговскій.
И на се не згодилися!Вартови̂ потягли єго съ хаты. Ледви во̂нъ переступивъ черезъ поро̂гъ, жовнѣры, котрыхъ постановлено заздалего̂дь, пустили въ него кулями!…
Во̂нъ згинувъ, говорить польска лѣтопись, швидше яко жертва особистого до него ворогованя, нѣжь справжнёго злочиньства! Нечувано несправедлива рѣчь! Сенатора и воєводу покаравъ смертею полковникъ королѣвского во̂йска, не судивши єго законнымъ судомъ.
Во̂нъ ско̂нчивъ своє житє отакъ позорно, за те, що зъ єго волѣ пролито колись багацько людской крови, за те, що зломавъ присягу Московскому царю, говориться про Выговского въ украиньско̂й лѣтописи.
Жѣнка Выговского, зъ роду Ететковичѣвъ, якъ вчула про траґічну долю свого чоловѣка, тои жь годины впала и вмерла.
До сего часу ще запевне не вѣдомо о ско̂лько була правдивою зведена на Выговского вина, буцѣмъ во̂нъ бажає зновъ перейти по̂дъ руку Московского царя и по̂дбиває проти Польщѣ украиньске поспо̂льство. За того часу Украинцѣ, вывернути̂ съ коліи, легко переходили съ по̂дъ однои власти до другои и жадна передъ тымъ козакова дѣяльно̂сть не давала сказати съ певностею, що во̂нъ може, а чого не може вчинити. Выговского колись спокусили влесливи̂ обѣцянки Поляко̂въ надати Украинѣ федеративнои волѣ; опо̂сля во̂нъ зъ досвѣду по̂знавъ неможливо̂сть сеи справы и може бути, що во̂нъ домыслився, що любо̂й єго Украинѣ, одно спасенє лишитися вѣрною и поко̂рливою Московскому царю, котрому колись и во̂нъ заприсягавъ у купѣ зъ Богданомъ Хмельницкимъ.
Звѣстка про кару надъ Выговскимъ розповсюдилося по Украинѣ и ще бо̂льшь обурила поспо̂льство проти Польщѣ. Повстанцѣ ще го̂ршь лютували на Тетеру и бажали звести єго зъ свѣту. Тетера вырядився въ Чигиринъ, що бъ окрѣпити єго проти Бруховецкого, котрый загрожувавъ зъ лѣвого боку Днѣпра. Тымъ часомъ въ Чигиринѣ Тетерини̂ супротивники промышляли надъ єго погибелю и потайно засылали до Бруховецкого въ Переяславъ, де во̂нъ перебувавъ зъ во̂йскомъ во̂дъ другои половины березоля; зъ нимъ були козаки слобо̂дскихъ полко̂въ и московски̂ ратники зъ стольникомъ Скуратовымъ.
- ↑ Теперь повѣтове мѣсто въ Полтавщинѣ.
- ↑ Мѣсточко въ переяславскому повѣтѣ, въ Полтавщинѣ.
- ↑ Теперь мѣсточко въ Черкаскому повѣтѣ въ Кієвщинѣ.
- ↑ Во̂льхо̂вцѣ нынѣ село въ Звенигор. повѣтѣ.
- ↑ Нынѣ мѣсточко въ Таращаньскому повѣтѣ въ Кієвщинѣ, бо̂ля рѣчки Гнилого Тикачу.
- ↑ Мѣсточко въ Василько̂вск. повѣтѣ.
- ↑ Мѣсточко въ Василько̂вск. повѣтѣ.