Руіна/Гетьманованє Бруховецкого/II
| ◀ ГЛАВА ПЕРША | Руина. I. Гетьманованє Бруховецкого ГЛАВА ДРУГА |
ГЛАВА ТРЕТЯ ▶ |
|
Въ польскихъ жерелахъ сказано, що заразъ по̂сля переходу Поляко̂въ черезъ Днѣпро бо̂ля Ржищева, приѣздивъ до короля московскій гонець, запрошуючи умовлятися на згоду. Гонцеви во̂дповѣдали, що Поляки не цураються згоды, абы умовлятися царь вырядивъ своихъ во̂дпоручниковъ. Але польски̂ паны, котри̂ оточували короля, раяли, що не слѣдъ ити на ворогову примху: во̂нъ выгадує, якъ бы то притягти часъ собѣ на поживу.
Польске во̂йско йдучи лѣвобережною Украиною, везло за собою на омаль припасо̂въ: сподѣвалися, що всего потрѣбного вволю добуватимуть въ неприятелево̂й землѣ. Одначе показалося, що въ сѣй землѣ не такъ-то легко розжитися во̂йску на провізію и фуражь. Збирати припасы выряжали жовнѣро̂въ: козаки нападали на нихъ; во̂днимали инколи возы навантажени̂ припасами; а часомъ и самыхъ жовнѣро̂въ нѣвечили. Польске во̂йско бѣдувало, не маючи потрѣбного: спершу пѣхотинцѣ терпѣли голоднечу, а далѣ й ко̂нниця: конѣ здыхали не ѣвши.
До того мусѣли Поляки по дорозѣ справлятися зъ окрѣплеными мѣстами: такихъ мѣстъ Поляки попередъ себе рахували не меншь якъ три сотнѣ. Першимъ по дорозѣ стояло мѣсточко Воронько̂въ: зъ нимъ Поляки швидко справилися; во̂йскови̂ слуги, що звалися „люзьною челядю“, зграбували и спалили мѣсточко. За Вороньками стоявъ Борышпо̂ль, тожь окрѣпленый. Борышпо̂льцѣ спершу хоробрѣлися; коли Поляки почали вымагати, що бъ здали имъ мѣсточко, Борышпо̂льцѣ во̂дповѣдали:„Хиба мы вамъ дорогу загородили! йдѣть собѣ поузъ наши̂ валы, та насъ не чепляйте, а зачепите, такъ памятуйте, що й мы не безруки̂; та й Москалѣ не далеко во̂дъ насъ; прийдуть выручати“.
Польскій коронный писарь Сапѣга принявся добувати Борышпо̂ль и по̂славъ пѣхоту на приступъ; кинули въ мѣсточко ко̂лька бомбъ и гранато̂въ; мѣсточко занялося; московскои запомоги не було й чутки… Борышпо̂льцѣ оповѣстили Сапѣгу, що готови̂ прохати у короля помилованя и милосердя. Брама въ мѣсточко во̂дчинилася: насампередъ выйшло все духовеньство, воно жь заправляло и здачею. За нимъ Борышпо̂льцѣ вывели и выдали Полякамъ свого сотника Собу, котрый радивъ не по̂ддаватися до ко̂нця. Выданємъ сотника Борышпо̂льцѣ здобули собѣ житє, але все таки мусѣли постачати на польске во̂йско провізію, та скотину.
Стояла страшенна осѣнна негода. Польске во̂йско по грязюцѣ тяглося на Остеръ. Се мѣсто стояло въ кутку мѣжь Десною и доплывами єи Остромъ и Напрокомъ. Зъ одного боку до мѣста не по̂дпускали болота, по другимъ бокамъ були побудовани̂ окрепы. Осѣнна вода того року такъ розлилася, що Поляки, шуткома, говорили на Остеръ, що то качка плавле по водѣ. Король по̂славъ до Острянъ, що бъ здавалися.
„Хочь бы й раднѣйши̂ були, такъ не можемо, во̂дповѣдали Остряне: наше мѣсто обороняє московске во̂йско; у него въ рукахъ и брама, и валы и всѣ окрепы“.
Взяти Остеръ трудно було: якъ на те, поталанивъ Полякамъ морозъ: зразу почало по̂дмерзати, та такъ швидко и мо̂цно, що за ко̂лька днѣвъ можна було ходити вже ледомъ. Дня 6. грудня польски̂ пѣхотинцѣ покрыли лѣдъ тарасомъ, а во̂йскови̂ слуги кинулися на передмѣски̂ села, добувати деревинъ; порозвалювали тамъ хаты, побрали зъ нихъ дерево и почали мостити мосты. Отакимъ робомъ по̂дкотили до мѣста близько гарматы, котрыхъ прямо ледомъ не можна було везти, бо лѣдъ бы ще не выдержавъ. Почали метати на мѣсто бомбы и гранаты, а пѣхотинцѣ ринулися на приступъ. Остряне щиро по̂дпомагали козако̂въ и гуртомъ во̂дбилися во̂дъ приступу; але польски̂ бомбы таки справили свою справу. Опо̂вночи рознѣсся по мѣсту шумъ и галасъ: то втѣкала зъ Остра московска залога, котра була не велика. Король обѣцявъ Острянамъ помилованє, абы вони взялися достачати во̂йску провізію.
Тутъ во̂йскова рада прирадила, що бъ дати во̂йску спочинокъ и перестояти наступившу страшенну холоднечу. Жовнѣро̂въ на зимо̂влю розвели на кватырѣ: король закватырувавъ на передмѣстѣ въ хатинѣ, котру прихапцемъ єму збудували: съ королемъ було два полки тѣлохранителѣвъ и прислужники єго. Отъ въ такому становищѣ Поляки справляли ро̂здвяни̂ свята.
Тымъ часомъ другу частину во̂йска, по̂дъ урядомъ Чарнецкого, вырядили на бо̂къ во̂дъ Остра приводити до поко̂рливости королю городы и мѣсточка. До Чарнецкого пристали полковники Богунъ и Гуляницкій съ правобережными козаками. Выряженый Чарнецкимъ Тележиньскій добувъ Роменъ. Роменцѣ выпустили зъ мѣста на задню браму московскихъ ратнико̂въ и сами̂ зъ ними помандрували, а житла свои покинули пусткою ворогови. Тележиньскій звелѣвъ збирати по околицѣ провізію и фуражь. Слѣдомъ за Ромномъ почали коритися Полякамъ и инши̂ городы и мѣсточка. Переважно здавалися вони Богунови тымъ, що имя сего Богданового сподвижника ще шанувалося и славилося мѣжь украиньскимъ народомъ. По деякихъ мѣсточкахъ Украинцѣ не то̂лько переходили по̂дъ руку короля, а навѣть и сами̂ приставали до Богунового во̂йска. Одно лишень мѣсточко Монастырище уперто не по̂ддавалося Полякамъ: жовнѣры єго зруйнували. Монастырчанъ и тутешнихъ козако̂въ пово̂ддавано Татарамъ въ полонъ. Коли Поляки въ одному кутку брали и руйнували украиньски̂ мѣсточка, въ другому квітувалися Украинцѣ съ Поляками: козацки̂ ватаги нападали и безъ перервы тревожили польскихъ жовнѣро̂въ, котри̂ кватырували бо̂ля Остра. Розжившись на ясиръ Татаре покинули Поляко̂въ, повѣвши за собою цѣлыми натовпами полоненыхъ Украинцѣвъ: даремне силкувався король задержати солтано̂въ подарунками. „Мы вже й такъ доволѣ запомагали, во̂дповѣдали солтаны. На втѣху Полякамъ оденъ мурза именемъ хана обѣцявъ, що небавомъ на помо̂чь до нихъ прибуде нова орда. Стративши своихъ спо̂льнико̂въ-Татаръ, король мусивъ кликнути до себе козацкого гетьмана Тетеру зъ во̂йскомъ, яке лишилося на правому боцѣ Днѣпра. Разомъ съ тымъ во̂нъ по̂славъ приказъ и до литовского во̂йска, що бъ воно приходило до королѣвского, абы гуртомъ ити на неприятеля. По̂сля ро̂здвяныхъ святъ король рѣшивъ не гаятися бо̂льшь и прямувати въ саму Московщину.
Першими днями сѣчня 1664 р. король Янъ Казимиръ, а за нимъ и во̂йска єго, вырушивъ зъ Остра. Поляки обминули Нѣжинъ, не во̂дважившись добувати єго, бо мѣсто було добре окрѣпленымъ и сидѣла въ нему чимала залога. Поляки звернули на Олишевку.[1] Тымъ часомъ Богунъ добувъ Борзну,[2] де на той часъ перебувавъ лубеньскій полковникъ. Борзна передалася безъ суперечки, самъ полковникъ лубеньскій згодився покоритися королю. Гетьманъ Тетера, йдучи по приказу короля злучитися съ королѣвскимъ во̂йскомъ, переходивъ черезъ Прилуку[3] и Ичню[4].
На дорозѣ королѣвскому во̂йску стояло на березѣ Десны мѣсточко Салтыкова-Дѣвиця. Польска лѣтопись оповѣдає, що се мѣсточко було кубломъ всякихъ волоцюгъ, котри̂ перебивалися зъ грабованя. Паграбоване въ ро̂жныхъ мѣстахъ чуже добро вони звозили въ С. Дѣвицю и тутъ або спродавали єго, або вымѣнювали. Мѣсточко було обгороджене палями и обнесене валомъ; стоявъ тутъ и замокъ, зъ виду наче по̂вмѣсяця. Съ трохъ боко̂въ мѣсточко по̂дперезувала Десна, котра не замерзала и за великои холоднечи, бо на днѣ єи въ глибинѣ струмѣло богацько криниць. Надъ мѣсточкомъ и замкомъ орудувавъ якійсь Донець на призвище Трикачь. Дѣвичане прирадили собѣ уперто оборонятися; а на случай, коли вже нѣякимъ робомъ не спроможуться оборонитися, такъ выготовили потрѣбни̂ речи на спасенє. Вони потопили въ воду поромы, проти того мѣсця, зво̂дко̂ля мусѣли прийти Поляки: вони сподѣвалися, коли треба буде, такъ повытягають поромы и спасуться на нихъ во̂дъ Поляко̂въ. Одначе ся засторога имъ самымъ нашкодила.
Королѣвскій сурмачь, по̂дъѣхавши до мѣсцевого валу, гукнувъ:
„Салтыкова-Дѣвиця! ты повинна покоритися єго величеству королю, своєму законному державцю!“На се зъ валу во̂дповѣдали:
„Салтикова Дѣвиця належить не до короля, а до царя!“
Король вырядивъ вдруге сурмача съ тымъ самымъ вымаганємъ.
Козаки на сей разъ во̂дповѣдали выстрѣлами зъ смиго̂вниць (старини̂ гарматы мурови̂).
Тодѣ король звелѣвъ ити приступомъ. Було вже по̂дъ вечѣръ. Заревли гарматы: дымъ розо̂слався хмарою, котра заступила дняный свѣтъ; бомбы и гранаты посыпалися на мѣсточко; пѣхотинцѣ полѣзли на валы. Козаки могуче стояли и хоробро во̂дбивалися; пѣхота рушила назадъ. За тымъ козаки сами зробили три вылазы, оденъ у слѣдъ другому. Почало смеркатися. Пѣхотинцѣ ще разъ вдарилися на приступъ: попередъ себе покотили вони заставки съ колоды, котри̂ захищали ихъ во̂дъ козацкихъ куль. Не було вдачи и симъ разомъ; козаки прогнали приступъ.
Но̂чь вже вкрыла землю. Бо̂й не стихавъ. Въ той часъ, якъ козаки билися на вылазѣ, польски̂ во̂йскови̂ слуги кинулися на другій бо̂къ мѣсточка шукати броду, та несподѣвано знайшли потоплени̂ поромы. Слуги зрозумѣли, до чого ся рѣчь и заразъ взялися роскопувати греблю. Вода шугонула черезъ прокопане мѣсце, поромы повыплывали съ по̂дъ воды. Жовнѣры заразъ на поромы, по̂дплыли до дубового чистоколу, котрый стоявъ замковою горожею, та й вдарилися рубати палѣ сокирами. Въ замку кро̂мъ жѣноцтва и дѣтей нѣкого не було: козаки були на вылазѣ и сдодѣвалися, що семьѣ ихъ будуть цѣлкомъ безпечными въ замку. Боронити замокъ не було кому: польски̂ жовнѣры натовпомъ кинулись на него и вдарили таранами, що бъ швидше зруйнувати муры. Козаки довѣдавшись про се, покинули вылазъ и прожогомъ пустилися до замку, та запо̂зно вже було! козацкимъ семямъ не було спасеня.
„Згода! милосердя!“ гукали козаки.
Поляки обѣцяли милосердє, коли здадуться. Козаки во̂дчинили имъ браму и положили зброю.
„Нема вамъ милосердя!“ заспѣвали имъ тодѣ Поляки. Озвѣрени̂ и пяни̂ съ побѣды жовнѣры, лютували середъ темнои ночи; вони помордували и старыхъ и малыхъ, и мужчинъ и жѣноцтво; въ по̂тьмахъ вони й сами̂ не бачили, кого мордують. „Се по̂мста за нашихъ брато̂въ!“ гукали жовнѣры: уперта Дѣвиця! ось ну, теперь выведи во̂йсковый танокъ. Пропала твоя краса! пропали твои вборы. Замѣсць весѣля справляй свои похороны“.
Жовнѣры такъ обезглуздѣли во̂дъ крови, що не можна було зупинити ихъ, а якійсь капітанъ було загадався енерґічно зупинити жовнѣро̂въ, такъ вони й єго скалѣчили. Близько десяти тысячѣвъ людей обохъ поло̂въ ро̂жного вѣку занѣвечено въ отсѣй люто̂й рѣзанинѣ. Ватажка Трикача знайшли мертвого съ прострѣленымъ горломъ. Инакше оповѣдає украиньска лѣтопись про добуванє Поляками Салтыковои-Дѣвицѣ: вона повѣдає, що Поляки выперли Украинцѣвъ зъ мѣсточка въ замокъ и добували єго приступомъ ко̂лька днѣвъ: Украинцѣ, запевнившись, що имъ нема спасеня; прохали у Поляко̂въ помилованя. Поляки обѣцяли, та не додержали своєи обѣтницѣ. Добувши Салтыкову-Дѣвицю, Поляки рушили на Сосницю.[5] По дорозѣ злапали десь „языко̂въ“ и довѣдалися во̂дъ нихъ, що въ Сосницѣ перебувають московски̂ по̂сланцѣ, котри̂ привезли во̂дъ царя 30 великихъ возо̂въ, навантаженыхъ гро̂шми, призначеными на платню козакамъ. Понявши вѣру въ отсю байку, Поляки по̂дступили до Сосницѣ. По свому звычаю Поляки першь усего вмовляли здатися. На той часъ сотника въ Сосницѣ не трапилося, во̂нъ бувъ у Березному.[6] Сосницки̂ козаки спостерегли, що ихъ така омаль, що не встояти имъ проти неприятеля и згодилися. Поляки найбо̂льшь пильнували до̂братися до тыхъ Москалѣвъ, що привезли грошѣ возами. Сосничане выдали имъ Москалѣвъ, котри̂ були переѣздомъ черезъ Сосницю. Москалѣ запевняли, що жадныхъ грошей у нихъ не було, а навпаки вони за гро̂шми простують у Кієвъ, де зложени̂ податки зо̂брани̂ зъ Украинцѣвъ на царя. Москалѣвъ почали пекти огнемъ; але й на огни вони нѣчого бо̂льшь не вызнали, додали лишень, мабуть що бъ помѣтити Поляко̂въ, що вступъ польского во̂йска въ московску державу наробивъ переполоху въ Москвѣ. Поляки заковали Москалѣвъ и держали ихъ по̂дъ вартою. Тодѣ жь таки злапали козацкихъ гонцѣвъ, выряженыхъ Бруховецкимъ зъ Батурина до царя въ Москву; сихъ покарали на смерть, яко зраднико̂въ; бо Поляки всѣхъ Украинцѣвъ вважали не яко чужинцѣвъ-неприятелѣвъ, а за польскихъ по̂дданко̂въ ворохобнико̂въ.
Зъ Сосницѣ король зъ во̂йскомъ рушивъ на Нови̂ Млыны; мѣсточко не окрѣплене було, тымъ-то воно й не спротивлялося. Польске во̂йско перейшло черезъ мѣсточко и затаборувало за цариною, понапинавши катряги и розвѣвши огнѣ. Канцлєръ Пражмовскій вѣзъ важни̂, паперы и велику силу дорогоцѣнностей и заночувавъ не въ таборѣ, а въ самому мѣсточку. Про се довѣдався конотопскій сотникъ Нужный: користуючись зъ довгои зимовои ночи, во̂нъ съ козаками прибѣгъ въ Нови̂-Млыны и напавъ на Поляко̂въ. Пражмовскій трохи-трохи не вскочивъ въ полонъ: козаки забрали чимало дорогоцѣнностей; срѣбну королѣвску посуду до столу; всѣ канцлєрови̂ паперы и навѣть срѣбный канцлѣрскій каламаръ.
У короля була спершу думка йти на Батуринъ; де перебувавъ тодѣ зъ головными козацкими силами гетьманъ Бруховецкій. Вырядили спершу розвѣдчико̂въ, що бъ запевнитися, Бруховецкій въ Батуринѣ. Розвѣдчики, вернувшися, донесли, що въ Батуринѣ фортеца доволѣ мо̂цна, добути єѣ трудно; людей у Бруховецкого сила и що козаки не по̂дпустили розвѣдчико̂въ до хуторо̂въ, котри̂ навкруги Батурина. По тако̂й звѣстцѣ король залишивъ думку добувати Батуринъ и рушивъ далѣ на по̂вно̂чь.
Тымъ часомъ литовскій гетьманъ Сапѣга зъ литовскимъ же полевымъ гетьманомъ Пацомъ простували до короля. Бо̂ля Бряньска, московске во̂йско по̂дъ проводомъ князя Борятиньского, зупинило имъ путь. Виникъ бо̂й, але ско̂нчився безъ рѣшучои переваги на той, або на другій бо̂къ. Въ Путивлѣ стоявъ тодѣ князь Куракинъ; до него вѣвъ во̂йско князь Яко̂въ Черкаскій и си̂ московски̂ воєводы замѣрялися не по̂дпустити, що бъ литовске во̂йско пристало до королѣвского. Король, прочувши проте, взявъ зъ во̂йскомъ на Путивль. Князь Черкаскій не во̂дважився на бо̂й и во̂до̂йшовъ лѣсами, а король не по̂шовъ добувати Путивля; бо єму було переказано, що туды прийшло нове московске во̂йско. Король взявъ на Новгородъ-Сѣверскій и во̂дто̂ля рушивъ на Глухо̂въ.
Не доходячи ко̂лько верстовъ (кільометро̂въ) до Глухова, король затаборувавъ и вырядивъ до мѣста розвѣдчико̂въ. Обложенцѣ прогнали розвѣдчико̂въ, котри̂, одначе, поспѣли полонити ко̂лькохъ чоловѣко̂въ; си̂ повѣдали, що Глухо̂вцѣ чекають великои силы Москалѣвъ, що бъ поповнити залогу. Полякамъ треба було попередити сподѣвану силу. Король вырядивъ на приступъ Чарнецкого съ пѣхотинцями и гарматниками, а самъ сидѣвъ у таборѣ.
Въ Глуховѣ були козаки глухо̂вскои сотнѣ по̂дъ урядомъ Дворецкого; та зъ околиць поприходили люде въ облогу. Бувъ ще тамъ и старшій урядникъ, генеральный судія Животовскій; була й залога зъ московскихъ ратнико̂въ по̂дъ урядомъ Аврама Лопухина. Мѣсто по̂дперѣзували валы въ двѣ лавы и два ровы. Глухо̂вски̂ козаки наладжували, що треба було, и выготовлялися битися зъ ворогомъ, хочь єго й бо̂льше и хочь во̂нъ сильнѣйшій. Не дати Полякамъ Глухова була важна рѣчь: доля Глухова кермувала дальшимъ поворотомъ во̂йны. Добудуть Поляки Глухо̂въ, тодѣ имъ не запереченый шляхъ въ саму Московщину. Тымъ-то для московскои справы користнымъ було зупинити Поляко̂въ по̂дъ Глуховомъ доти, доки зъ Батурина вырушать Бруховецкій и Ромодановскій и нападуть на королѣвске во̂йско зъ боку. Коли бъ Поляки обминули Глухо̂въ, такъ якъ Батуринъ, такъ могли бъ вельми спустошити царски̂ селитьбы въ Московщинѣ.
Чарнецкій першь усего заво̂звавъ Глухо̂вцѣвъ на доброво̂льцу здачу. Глухо̂вцѣ во̂дмовили. Тодѣ Чарнецкій рушивъ на приступъ. Съ трехъ боко̂въ палили по Глухову. Проти входу, що звався „водяною брамою“ Поляки прихапцемъ насыпали копець, постановили на нѣмъ гарматы и метнули бомбами и гранатами, а пѣхотинцѣ кинулися зъ другого боку на валъ, съ третёго боку наступали охочи̂, та „люзьна челядь“. Одначе гарматы не шкодили Глухову, бо копець по̂дъ нихъ Поляки насыпали вельми далеко во̂дъ мѣста. Глухо̂вцѣ хоробро во̂дбили приступъ зъ обохъ боко̂въ, не вважаючи на те, що польски̂ вояки билися зъ великою во̂двагою, и оденъ другого выкликавъ до поєдинку, коли хто погорджавъ єго, поспѣшаючи на приступъ. Прогнавши приступъ, козаки сами̂ зробили вылазъ и нашкодили ворогамъ своими ручными самопалами.
Така то невдача выпала на долю Поляко̂въ въ першій день приступу. Чарнецкій и стари̂ паны мовили тодѣ королю:
„Намъ треба добути Глухо̂въ, а то соромно намъ буде. Якъ таки такъ: мы проминули вже ко̂лька мѣстъ, бо̂льше окрѣпленыхъ, а то бъ то сего не добути. Та й якъ єго во̂дважитися ити дальше въ Московщину, коли мы не спроможемося добути порубежного мѣсточка“.
Король послухавъ и казавъ рушити таборъ. Стали на тому, що бъ обложити Глухо̂въ, зробити по̂дкопъ и пустити несподѣваный выбухъ, та того самого часу, черезъ пороблени̂ выбухомъ проломины рушити съ пѣхотинцями на мѣсто.
Почали копати по̂дъ землею печеру (суточки): и прокопавши троха роздвоили єѣ: зъ одного боку повели єѣ до „водянои брамы“, а другимъ ко̂нцемъ на другу браму. А що бъ обложенцѣ не домыслилися про по̂дкопъ, Поляки вели приступы на валы, доки та печера буде готовою: але земля була мерзлою; копати було неспо̂дручно.
На останку ско̂нчили печеру и вкотили въ неи ко̂лькадесять бочокъ съ порохомъ. Одна міна выбухла не по̂дъ самою „водяною брамою“, до котрои прямували єѣ инжинєры, а захопила трохи валу и зробила про̂рву. Сюды метнулися пѣхотинцѣ, а за ними й драґоны й королѣвска ґвардія: позлазили съ коней и принялися за мотыки й сокиры. Але й обложенцѣ всѣ силы свои сюды жь сперли. Роспочався страшенный бо̂й! Поляки злазили на валы и гордощами роспускали на нихъ свои коругвы, яко ознаку побѣды; але козаки выстрѣлами збивали ихъ и вони котилися зъ валу сторчь головами. Деяки̂ черезъ купы землѣ, котра насыпалася зъ розо̂рваного валу, перелѣзли черезъ ро̂въ и пустилися рубати палѣ за ровомъ; але козаки спыхували ихъ и вони стро̂мголовъ летѣли въ ро̂въ, немовь въ пекло, якъ каже польскій историкъ. Ти̂, котрымъ поталанило втекти ранѣйше, зъ журбою росповѣдали своимъ товаришамъ, що скро̂зь щелины чистоколу бачили другій ще ро̂въ, а за нимъ и другій ще валъ; тымъ-то коли бъ вони й добули першу лаву окрепо̂въ, то ще бъ пововтузилися коло другои. Отака невдача выпала и съ пробою впертися въ мѣсто черезъ проломину, зроблену выбухомъ. У Поляко̂въ полягло тодѣ бо̂льшь тысячу чоловѣка: доволѣ вбито було и офицеро̂въ.
Жаднои користи не давъ Полякамъ другій рукавъ печеры, котрый вели по̂дъ другу браму. Инжинєры такъ зле закопали міну, що коли довелося запалити єѣ, такъ вона настояще не выбухла, а козаки, що були при польскому во̂йску и повинни̂ були ринутися на валъ, замѣсть того кричали та стрѣляли въ повѣтре. Опо̂сля довѣдалися, що козаки зробили такъ навмысне, умовившись напередъ зъ обложенцями, що бъ нашкодити Полякамъ.
Бо̂й не стихавъ, ажь по сами̂ сумерки. Въ ночи Поляки зарадилися збирати тѣла повбиваныхъ, що бъ похоронити: Глухо̂вцѣ зробили на нихъ нападъ и багацько ихъ перебили.
Отакъ не вдалися Полякамъ замахи добути Глухо̂въ: а коштували вони имъ вельми багацько. Сучасни̂ Поляки спасенє Глухова звертали на хоробро̂сть и дотепно̂сть Дворецкого. Тымъ часомъ велика холоднеча шкодила Полякамъ: жовнѣры, несучи во̂йскову працю, терпѣли во̂дъ морозо̂въ, не мали нѣ добрыхъ пристановищь, нѣ вдово̂ль провізіи и фуражу.
Звернувши увагу на таки̂ обставины, де-хто съ тыхъ пано̂въ, що оточали короля, почали радити, зняти облогу и йти геть. Король суперечивъ, не згоджувався и говоривъ: „Якъ можна! вся Московщина тремтить во̂дъ насъ, а тутъ якесь плюгаве мѣсточко хвалитиметься, що мы єго не одолѣли“. Ще бо̂льшь нѣжь король заперечувавъ знимати облогу Чарнецкій; во̂нъ промовлявъ: „Правда, що нашихъ полягло велика сила, та чей же и у ворога не мало пропало, не мало и раненыхъ знемогає. Зробѣмо ще разъ приступъ, попробуймо по̂до̂рвати валъ; вони чи ради̂, чи не ради̂, а мусять здатися. Чарнецкого поважали за єго хоробро̂сть и во̂йскову умѣло̂сть, єго послухали; але жь прийшла звѣстка, що Бруховецкій съ козаками, та Ромодановскій зъ московскимъ во̂йскомъ наступають на Поляко̂въ. Отсе й примусило Поляко̂въ залишити добуванє Глухова. Стали готовитися зустрѣти неприятеля у во̂дкрытому бою. Приладнали табо̂ръ до боєвничого походу, и не велѣли розпрягати коней нѣ въ день, нѣ въ ночѣ.
Наставъ бо̂й, подробицѣ котрого списани̂ у Величково̂й лѣтописи. Ся лѣтопись инколи буває непевною, тымъ-то мы не вважаємо за историчну певно̂сть списаныхъ у Величка подробиць сего бою; а бо̂льше нѣде не доводилося намъ надыбати описаня сего бою. Але що бо̂й бувъ справдѣ, про се свѣдчить царска грамота 1665 р., котрою надає Бруховецкому боярске званє. Въ то̂й грамотѣ повѣдається, що Бруховецкій вкупѣ зъ Ромодановскимъ билися проти короля. Бо̂й не выпавъ на руку Полякамъ; бо по̂сля него, якъ то̂лько смерклося, вони рушили на Новгородъ-Сѣверскій. Поляко̂въ полохало, що бъ не надо̂йшли свѣжи̂ московски̂ силы по̂дъ урядомъ ро̂жныхъ воєводо̂въ.
Коли Поляки рушали на Новгородъ-Сѣверскій, Ромодановскій наздо̂гнавъ ихъ по̂дъ Пирого̂вкою[7] на переправѣ черезъ Десну. Лѣдъ бувъ хрусткимъ; мабуть тодѣ вже стоявъ конець лютого. Переходити черезъ рѣчку по̂дъ натискомъ Москалѣвъ, Полякамъ було небезпечно, одначе вони перейшли Десну, хоча, во̂дбиваючися во̂дъ Ромодановского, чимало стратили во̂йска. Мы не вѣдаємо подробицѣ сеи переправы черезъ Десну. Украиньска лѣтопись повѣдає, що на по̂дмогу до Ромодановского не прибули въ сво̂й часъ воєводы зъ Бряньска и Путивля, а то бъ Ромодановскій не то що розбивъ бы Поляко̂въ а й самого короля мо̂гъ бы живцемъ полонити. Московскимъ воєводамъ заперечали сварки помѣжь себе.
Король зъ во̂йскомъ щасливо до̂йшовъ до Новгороду-Сѣверского. Новгородцѣ не впустили до себе Поляко̂въ. Тутъ на во̂йсково̂й радѣ польски̂ ватажки урадили, що бъ король, взявши частину во̂йска йшовъ на Литву и въ дорозѣ злучився зъ во̂йскомъ литовскимъ; а друга частина коронного во̂йска по̂дъ проводомъ Чарнецкого и Собѣского повернула на правобережну Украину, втихомирювати тамъ народну ворохобню, котра по̂днялася заразъ, якъ король и Тетера перейшли черезъ Днѣпро на лѣвобережну Украину.
Тодѣ жь Поляки довѣдалися, що наказный гетьманъ, полковникъ Богунъ, у котрого по̂дъ урядомъ було ко̂лька тысячѣвъ козако̂въ, въ часъ таборованя по̂дъ Глуховомъ, потайно выдававъ Глухо̂вцямъ вѣсти про рухъ и замѣры Поляко̂въ; а козаки Богунови̂, по єго наказу стрѣляли не по Глухо̂вцямъ, а въ повѣтре. Довѣдалися ще Поляки й про те, що Богунъ потайно зноситься зъ Бруховецкимъ и умовився зъ нимъ напасти на Поляко̂въ зъ заду въ то̂й часъ, коли вони переправлятимуться за Десну. Одначе московски̂ ватажки сплохува́ли и тымъ не дали выконатися замѣрамъ Богуна, котрый ще за Богдана вславився во̂йсковыми хитрощами. Поляки нарядили надъ Богуномъ во̂йсковый судъ, котрый засудивъ єго на смерть. Богуна и ко̂лькохъ єго товаришѣвъ розстрѣляно.Отаки̂ смутни̂ обставины такъ опанували по Украинѣ, що Украинцѣ не тямили, до кого имъ приставати и хапалися то за се, то за те, за що вхопитися въ якій часъ було можливымъ. Тымъ-то у нихъ доволѣ часто зраджували и приставали вони то до однои, то до другои воюючои стороны. Доволѣ було такихъ, що сегодня стояли за царя, а завтра переходили по̂дъ короля: съ по̂дъ уряду Бруховецкого переходили по̂дъ урядъ Тетери, то зновъ съ по̂дъ Тетери до Бруховецкого.
Тодѣ якъ Богунъ потайно умовлявся зъ Бруховецкимъ знѣвечити королѣвске во̂йско, въ Глуховѣ, котрый держався царя, показалася зрада царю, що бъ по̂дпособити королю. Въ грамотѣ, котру выдавъ царь протопопу Шматковскому говориться, що коли король уво̂йшовъ въ Сѣверщину, такъ въ Глуховѣ мѣжь козаками була умова передати мѣсто королю. Урядника надъ царскими ратниками Аврама Лопухина засадили въ тюрму и мучили, а 30 чоловѣкъ Москалѣвъ засыпали землею; та протопо̂пъ Шматковскій спинивъ колотнечу. Во̂нъ лаявъ глухо̂вского полковника Кирила Гуляницкого и клявъ єго за таке звѣрство; во̂нъ вызволивъ и переховавъ у себе въ домѣ двохъ попо̂въ и шестеро „дѣтей боярскихъ“, и не давъ замордувати решты царскихъ ратнико̂въ. Не вѣдаємо якимъ робомъ була на останку затихомирена отся колотнеча, але заразъ по̂сля того, якъ король вырушивъ во̂дъ мѣста, уво̂йшовъ у Глухо̂въ Бруховецкій и, скаравши зраднико̂въ, постановивъ на полковника въ Глуховѣ Василя Черкашеницю. Тодѣ Глухо̂вцѣ вырядили до царя спершу во̂йта зъ сотникомъ, а пото̂мъ и протопопа Шматковского прохати запомоги, бо глухо̂вскій повѣтъ вельми поруйновано. Протопо̂пъ выпрохавъ у царя землю и дозво̂лъ збудувати церкву Успенія Богородицѣ на тому мѣсцѣ, де царскихъ ратнико̂въ позасыпувано землею. Слѣдомъ за нимъ и архієпископъ Лазарь Барановичь прохавъ у царя ласки и запомоги на полагодженє новгородъ-сѣверского монастыря, вельми пошкодженого стрѣлянємъ зъ гарматъ, тодѣ якъ Поляки по̂дходили по̂дъ мѣсто.