облизень
облизень
|
|
О́близень, зня, м. Первоначально: облизываніе себя. Ззі́сти о́близня говорилось сперва о собакѣ: разсчитывала получить ѣду, но ничего не получила, лишь облизалась. Отсюда уже о людяхъ: пійма́ти, вхопи́ти, ззі́сти о́близня. Получить отказъ, потерпѣть неудачу. Котл. НП. 352. Ріпиця, як той цуцик, вхопивши облизня… Сим. 231. От же той жевжик піймав у вас облизня: мов тертого хріну понюхав. Харьк. у. Да́ти о́близня. Отказать кому. См. Облизуватися.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924