Розкол Европи/Агент великих хижаків
| ◀ Книжкова фабрика | Розкол Европи Агент великих хижаків |
Студенти, еміграція, культура ▶ |
|
Центром життя Чехо-Словаччини є, звичайно, Прага. Перше вражіння од міста зовні — своєрідний готичний колорит пізнішого часу, з башточками, що фаціятиками висять на головних вежах різних церков, воріт і будинків. Ближче придивитись, переважає чудове бароко, а взагалі дим, як чорний креп, окутує це гарне місто, що иноді спирає в легенях, немає чим дихати і червоно-багрове сонце, як привид блукає серед тих вугляних туманів. На окраїнах міста дуже багато фабрик, особливо по обробці металу. Довгий час я не міг довідатись, чому Прага носить епітет — «злата», адже нігде майже жадної бані позолоченої. Виходить так, що річка Влтава, яка так граційно вигинається серед горбів і готики та пропливає то сумирно, то з шумом через шлюзи й по-під мостами — в своєму піску носить золото. Може, то й байка, але так мені з'ясували правовірні чехи, чому Прага носить назву золотої.
Зараз Чехо-Словаччина — агент французького капіталу, Прага наче-б столиця Малої Антанти, що ніяк не зважиться визнати СРСР — і тому чехи кажуть, що Прага — це маленький Париж. Поляки, правда, й собі кажуть, що Варшава — слав'янський Париж, румуни теж торочать про Букарешт, і, навіть недавно, я вичитав, що китайці такої-ж думки про свій Кантон. Тому, значить, і Прага є — Прага.
Як і всякі великі столиці буржуазних держав Прага, звичайно, має дещо спільного зі столицею світу, але головне — це проституція, кафе-ресторани, а для чехів, ще й життя по пивних, та з другого боку величезна частина життя, що проходить у праці під тим вугляним крепом коло машин, станків та инших приладів.
Святинею чеських націоналістів є Градчани — старовинна частина міста, а особливо королівський старий готичний собор. Це, краще сказати, одна частина його, що нараховує більше 600 літ, бо друга вдвічі більша прибудовується саме тепер. Аж дивно спочатку: — в вік наглої грабіжки капіталу хтось будує, стягає може останні копійки на це кам'яне кружево, що фонтаном летить уверх, переплітається хрестиками й листям лапатим, а все це бережуть примари химер і кострубатих спинами драконів — злих духів-гріхів для очманілої в релігійній копоті бідноти. Крізь такі страховища для розумної людини летять ті кружева з каменю на десятки метрів догори. Летять, щоб чеський пузатий манах унизу, сам подібний на химеру ненажерства, ліцемірно торкаючись чотків, бубонів мандрівцеві, що ось як-то шведи порубали статую короля такого-то, й такого-то, що тепер могутній чех здушив куцого німця в Празі і що королівська слава сяє ще й досі над Градчанами. Так (аж дико) в країні прокламованого всім демократизму наявні спекулянти на темноті будують ще й зараз храми, роздувають націоналізм, щоб легше було випробувати на спинах прикарпатських українців та празьких робітників на Вацлавськім намєсті нові кавчукові американські палки.
В такій атмосфері з одного боку вільного пересування під доглядом найкращої в світі охранки (одержала перший приз на якійсь міжнародній виставці по шпигунству), з другого — під ударами американської ґуми й релігійного смороду, — може чеська буржуазія тримати в склепаному вигляді свою «лоскутну» також державу. Бо словаки не вважаючи на велику кількість населення мають стільки користи від того ладу, скільки, мабуть, колишні грузини мали від царизму. Словак це постать, з якої, як колись з «хахла», глузує всяка пакость по шантанах, коли його виводять в національній одежі, придобреного «гнусною» так званою словацькою анекдотою. А що про українців, чи мад'ярів то й говорити не приходиться. Одні тільки німці остільки міцно взяли слово в культурі Чехо-Словаччини, що навіть найбільш офіційні органи в Празі, як «Прагер Прессе» виходять по-німецьки.
Існує пристойний німецький театр, де йшла, між иншим, китайська п'єса «Крейдяне коло», щось з XI віку, з революційним і глибоким змістом в чудесному перекладі Клабунда.
Але є ознака й здоров'я певної частини чеської маси — це зріст компартії і дужий розвиток фізичної культури. Стадіони Праги — відомі на цілий світ. Їх тепер ще поширюють, бо має відбутись, здається, мало не всесвітній зліт соколів.
Німецькі звичаї поклали дуже великий слід на чеському побуті. Особливо це в родинному житті, в гостюванні зі своїми пиріжками, в кафе, в відношенні до жінки й таке инше.
Кілька слів про стан жіноцтва. Як відомо, чешки в масі серед робітництва і середніх громадянських кол дуже діяльні і енергійні, особливо замолоду. Любовна данина, як і в кожної людини в певний період, знаходиться і тут в досить слабкій кешені. Але «демократичні» закони Чехо-Словаччини визнають, що жінка є власність чоловіка, який може їй не дати розводу, витребувати через поліцію — і її приведуть по етапу, — може примусити жити з собою, хоч він і не милий, і таке инше. У всяких випадках так званої зради жінка дуже суворо карається законом, тому й не диво, що судові процеси про кохання у буржуазної частини чехів досить часто відбуваються і наша еміграція тут грає не останню ролю.
Недавно відбувся судовий випадок характерний для «демократії». Жінка, яка не виносила фізично свого чоловіка і любила другого, вимагала од мужа розводу, утікала од нього й т. ин. Він її повертав, знущався і так далі. Чоловік, якого та жінка любила, і який її також любив, дуже мучився з того, жінка мучилась і той третій, що не давав розводу по-своєму теж мучився. Нарешті ситуація зробилась остільки неможливо-пекельною, що любовник жінки убив мужа її. І щоб ви думали: суд присудив жінку повісити, щоб була «засторога» иншим жінкам не підбурювати любовників проти чоловіків.
Чехія — це пиво, пиво, найкраще пиво, що має 500-літні традиції й досвід. Ще й досі є середньовічні трактири-пивні, де, як на старовинних малюнках таверн, чи в оповіданнях про них, стоять довгі дерев'яні столи, по стінах різні остроги, шпичаки, грати, все з витого заліза; величезні залізні лихтарі і все це накрито білими склепіннями мурів, наче величезним підвалом, — вічним кам'яним ковпаком. Народ тисячами проходить крізь них, бочками профільтровує крізь свої нирки пиво і гикаючи од задоволення, чи од решток горя, що приніс сюди залити, іде додому.
Така на подобу величезна таверна Флека, що існує без перерви з 1499 року.
Чеські комуністи сміються, кажуть, що досить закрити пивні й броварні, щоб чеське робітництво влаштувало революцію. Вони, мабуть, мають рацію. Для чеха пиво — це рідкий хліб, як його називають. Бідняк чех снідає й вечеряє окрайцем хліба, розмочуючи його в губі кухлем пива.
Ще одне спостереження. Прага тільки в центрі має електрику. Окраїни і міщанська частина старовинного міста освітлюється газом.
Відомо, що чеська буржуазія дуже скупа, і тому в гості не ходить. Але бувають виключення, тоді такий сальцисон дбає дати як-найменше, і говорити про це як-найдовше, тільки в перебільшеній оцінці. Тут і розпочинається правдоподібна причина-анекдота, чому в Празі освітлення газом, а не електричне.
Один радник міської думи з якихось міркувань зробив вечерю в себе вдома на п'ятнацять приятелів. Шіснацятою була одна дівчина з гарними руками. Отже, гостей було шіснацять, господар сімнацятий. Але куховарка помилилася, і замість того, щоб зробити сімнацять котлет, зробила вісімнацять.
Коли розложили всім по одній котлеті, виявилося, ще одна зайва. Кожному через свою зажерливу вдачу чеського буржуа, що попав на дурничку, захотілось з'їсти ту зайву котлету. Але горіла електрика — це було, як бачите, в центральній частині міста, і було нечемно комусь ту котлету схопити. Раптом несподівано електрика тухне. За кілька секунд розтинається проразливий крик цієї єдиної жінки. І в той-же час з'являється знову світло, яке показує таку картину; в гарну руку цієї жінки, що схопила на тарільці пальцями котлету встромилося одразу 16 виделок. Кожний з гостей, користуючись пітьмою… думав з'їсти ту зайву котлету. Так ніхто-б не знав хто її з'їв. А дівчина, щоб до того ще й було не чутно її роботи, вирішила схопити котлету просто рукою. Замість котлети, гості одночасово встромили свої виделки в руку тієї дівчини.
Може вона була дійсно голодна?
Після того радник і гості його, які теж в більшості були радниками, виступили рішуче проти проводки по цілому місту електрики, бо вона несподівано тухне і робить подібні неприємності. Газ цього не робить. Це була помста електриці. Ось чому, анекдота каже, Прага ще й досі сидить на газові.
З різних виробів чехів славиться Богемське шкло, цеб-то вироби різного посуду з того шкла й кришталю. Це дійсно чудове шкляне, знов мереживо, і коли-б не постійні страйки робітників і кустарів, що живуть в неможливих умовах, через те що їх обсіли кругом всякі лихвярі, то вони були-б дійсною окрасою людського життя. А так виходить, що не зовсім.
Нам одна чеська письменниця-комуністка продала вироби страйкарів, які сами рятувались таким чином од голоду.
За те ці тяжкі обставини, все більше й більше зміцняють робочий рух і надають йому організованих форм.
Цікаво, що там партія, дбаючи про класову борню мусить дбати і про загальну розвагу для всіх членів, з танцями, з співами різних навіть зовсім не революційних пісень і т. инш. За те це надає якогось братнього характеру організації, хоч і розм'якшує класову твердість, що несе з собою наше пуританство.
Один раз на рік — багатий вечір — дозволяється чехам навіть бешкетувати, цеб-то «пендрик» — палка поліцая не б'є по спині і люмпен може поглумитися над свободою.
Бо яка-ж це свобода, коли поліцай доброзичливо походжає й посміхається, коли юрба йде й п'яно кричить, зачипаючи встрічних, б'ється і таке инш. Але досить кинути який-небудь повстанчий лозунг комусь в юрбу, як негайно піднімається «пендрик» і «вільного» громадянина ведуть в буцигарню.
На другий день по цій самій вулиці вільно буде проходити юрбою тільки армія Порятунку — релігійна крамничка англо-американців, які з десятком прибічників, що одержують платню (тут і українські студенти-емігранти, часом, підробляють), з оркестром і прапорами, хрестами, ідуть до центру, займають місце на площі, грають, співають, а потім ведуть проповіді один по-англійськи, а другий перекладає… Треба почути, як глумиться робітнича молодь, потихеньку, правда, в тій юрбі.
— Я вже спаслась! — одкидається дівчина на ознак на руку своєму кавалерові.
— А скільки він бере за це в день? — відповідає їй той.
— Більше, ніж коштує мій радікюль, що ти вишукав для мене у вітрині і не купуєш.— Ба, — коли-б я стільки одержував. І далі лайка, але публіка, що слухає проповіді, починає обертатись. Тоді молоді, з групою ще других, демонстративно глузуючи, виходять з тлуму.
От, думається, коли-б тут-же поруч виліз хто-небудь з наших антирелігійців і зашкварив з класового погляду. Ото було-б вражіння. Але видно на це ще немає часу, мабуть, немає й кому, а може й не можна? — напевно не можна!