Розкол Европи/Студенти, еміграція, культура

 
ЗА ЩО В ПРАЗІ ЛЮБЛЯТЬ СТУДЕНТІВ

Коли в Берліні живуть студенти так собі якось, як невеличка частина молоди, якій дозволяються дебоші, то в Празі студентство — великий фактор життя.

Тут зі студентів виріс національний рух чехів нового часу під проводом професора Масарика, який ще й досі дає особисті подачки студентству. З чеського студентства вийшли легіонери, складаються сокольські і спортові об'єднання, врешті, студентство постачає кадри чиновників, техників і т. ин. А коли прийняти на увагу, що традиції прихильного відношення до студентів залишились у Празі ще з часів, близьких до середньовіччя, бо це старе університетське місто, то можна уявити собі, скільки сюди понасувалось студентів не тільки з Чехії, а й з багатьох инших країн — в першу чергу емігрантів. Тут і болгари, і українці, і євреї, і росіяни і ин., — кого тут тільки не зустрінеш. Не даремно американські релігійні товариства тут розкинули, особливо серед студентства, міцну агентуру, обдаровують стипендіями та збудували навіть «Студентський дім», де знаходять собі притулок всі без різниці національности, віри та політичних переконань. І робиться дивно, як ця біднота, під покришкою подачки, може тут купчитись од монархіста до комуністичного прозеліта і од сіоніста- єговіянця до анархіста-безбожника.


СТУДЕНТИ РАДЯНЦІ Й НЕРАДЯНЦІ

Російське та українське студентство (білоруси ще в стані організації) розпадається, не вважаючи на широченну гаму різних політичних відтінків, на дві оснівні групи: радянців і нерадянців. До радянців-українців належать члени «спілки громадян УСРР» і Драгоманівці — це, так-би мовити, наддніпрянці і наддністрянці, але єсть і перемішка.

До нерадянців належать прибічники Шаповалівського «Громкому» (громадський комітет) і різні инші «види и отряди». Монархістів у Празі можна зустріти тільки росіян. Шаблоновий тип їх, приблизно, такий.


БЕЗХРЕБЕТНІ Й СЮСЮКАЮЧІ
Студент Володя, сюсюкаючи, каже: «Знаєте всьо ето очень скючно… Не вєріш нічему… Склока… Вот у нас в кружкє хрістіан-містиков і то Філософов передрался с однім із толковатєлєй текстов… Большевіков ми не побйом… Боротся нє стоїт… Зачем только живьош?»

Містика — гнила соломина релігійности — остання опора, за яку хапаються ті, що вірили в перемогу царя і отечества.

І монархічні газетки, що з'являються не частіш, ніж колись «катафалки мистецтва» футуристів, читаються й виробляються одними й тими-ж особами, яким начертує свої рескрипти собственноручно на подлинном: «Кирил». Не віриться — невже це може хтось робити ще серйозно?

Студенти нерадянці, шукаючи бази для своїх ідей, плодять недовговічні подвійні номера без продовження різних журнальчиків на гектографі під назвами всяких: «Національних думок», «Громадських голосів», «Січей», «Народніх справ» і т. ин. І так само ті самі-ж їх і читають, не пішовши далі од монархістів і перевищуючи їх лишень кількістю утворів. Бо тут молодість своє бере, люди в більшості з тенденцією до праці, і тому не дають спочинку хоч гектографу. По-за тим, живучи в Европі, всі вони, не знають ні себе, ні її. Европейська культура, навіть чеська, залишається за межами їх уваги й приймання. Те, що у нас на УСРР робиться, вони знати не можуть, а тому вирішують, що не хочуть, що тут нічого немає. Навіть старих досягнень української культури вони не знають і не можуть чимсь себе показати перед чужинцями. Лишається одна кобза та хор з «гречаниками» в аранжировці Кошиця. Звичайно, що чужинці їх після того ще й зневажають, а дають допомогу тільки тому, що вони студенти (є й 50-літні полковники, аби одержувати стипендію) і, по-друге, тому, що їх думають колись використати, як гарматне м'ясо. Чехи вже були раз мобілізували українців проти мад'ярів, коли дійшло було до гострого конфлікту між тими державами.

А що-ж даром хліб їсти?

Звідци розклад, гризня, плювання і глуш та неуцтво, що творить загальний флер смутного розпачу і безпорадних надій, а то й одчаю та лизоблюдства.


ЩО МОЖУТЬ ДАТИ ПИСЬМЕННИКИ

Що може в цій атмосфері створити Олесь чи инший письменник?

Олесь — та велика дитина почуття, який затягнувся в цупкі лапи того жахливого побуту, починаючи од стиснутого життя на стипендію чехів, та за кабальні суми своїх видавничих спекулянтів.

Він прагне тільки одного — попасти на Україну, пройтися по-під вербами, поїсти тараньки й спочити… Спочити, спочити… А підсвідомо мариться — і пописати.

Це оснівний тон — і не одного Олеся.

Мабуть, після того Олесь ще-б написав щире-щире, ліричне прокляття тим, хто його підбурив виїхати з рідного краю і ґрунту — так, як познущався він вже з них в сатирах своєї «Перезви».

Тепер він пише дитячі казки, бо це все-ж хоч трохи, хоч в майбутньому, розраховане на живого читача. Про емігрантів і для них-же писати — це значило-б бути мертвим і для мертвих.

Молодші письменники, як А. Павлюк, що, різко порвавши з еміграцією нерадянською, звернулись до тих теплих промінів, що йдуть зі Сходу, знаходять у собі силу і з того багна крикнути щось свіже, що вони не хочуть умирати, що хочуть творити разом з відродженою українською нацією, з її переважною масою — селянством і робітництвом.


ДЕ ЗМИЧКА З ЧЕХАМИ, А ДЕ РОЗМИЧКА

Радянці шукають і знаходять змичку з чеськими творчими силами, що гуртуються коло «Руде Право», як-от: поет Гора, Нейман, професор, прихильник Радянської України, Зденек Неєдлі, Матезіус, Маєрова й ин.

Почалась в останні часи дифузія в революційній частині по-між памолодками, відроджених великою революцією зі Сходу, двох слав'янських культур, бо і на чехів наша революція впливає, хоч стара інтелігенція тепер тягне вже не до Росії, як колись, а більше все до Франції.

І навіть молодь творча з групи «Дев'ять сил» захоплюється відгомонами дадаїзму та формалістики буржуазного Парижу, не вважаючи на те, що звуть себе комуністами.
 
КУЛЬТУРНИКИ ПО-НОВОМУ

В Празі-ж можна зустріти й таких письменників- культурників, яким дорогий вселюдський поступ — от як німець — пролетарський поет Вайскопф, що і для чеської, і німецької, і української скарбниці дає й даватиме, аби воно йшло на організацію робітничої класи, що ліричний, як німець, він пише повстанчі марші і каже, акуратно сколюючи папірці своїх рукописів, що пролетарська революція в Німеччині буде дуже жорстокою, з точною регістрацією і механізмом диктатури, де буде знищена емоція.

Або ось Якобсон — опоязовець, що однаково досліджує так російський вірш, як і чеський ритм і мелодику, заповнюючи для чехів їхню прогалину в галузі поетики. Приходиться, бо чехи, кинувши сили в політику, по-заду у себе лишили свою культуру остільки, що проф. Неєдлі каже: «При Австрії у нас був дужчий поступ і підйом культури, ніж тепер, сили більше, що ми тоді дійсно піднімались і завойовували, а тепер, збудувавши державу, наша стара інтелігенція поробилась інструкторами у війську, або спекулянтами.

Тільки пролетарська революція дасть чехам новий імпульс для поступу й творіння».

Це говорить так найбільш чесний і може найчутливіший чеський інтелігент-ватажок, що користується великою популярністю так в широких громадських чеських колах, як і в инших державах.