Розкол Европи/Книжкова фабрика
| ◀ Чайка та діти | Розкол Европи Книжкова фабрика |
Агент великих хижаків ▶ |
|
Центром книжкового діла є старовинне місто Ляйпціг. В тому місті є такі відомі на ввесь світ видавництва, як Брокгауза або Тойбнера, там виробляють найновші системи друкарських машин, влаштовують виставки друку, книжкові ярмарки й т. ин.
Одною з найбільших друкарень там є друкарня Шпаммера.
Це ціла книжкова фабрика, яка має самих машин лінотипів найновішої конструкції, що набирають особливим способом, завдяки дірочкам на паперовій стрічці — 46 штук.
У цій друкарні друкується навіть ілюстровані двохтижневики и місячники для Берліну та инших міст Німеччини. Пересічно на тиждень ця фабрика випускає 50.000–60.000 примірників грубих книжок в обкладинках, зшитих, запакованих, причім пересічний розмір книжки 20 друкарських аркушів, цеб-то приблизно 320 стор. великої вісімки. За місяць з тої друкарні виходить біля 60 нових оригінальних книжок, або як кажуть 60 назв таких грубих томів, бо треба до того ще зауважити, що на зовнішній вигляд німецький книжковий папір грубший за наш, хоч і багато легший.
У друкарні Шпаммера працює коло 3.000 робітників. Помешкання займає два величезних корпуси на чотирі, здається, поверхи.
Тут є такі оснівні відділи: 1) наборна лінотипна нової системи, 2) наборна лінотипна старої системи, 3) ручний наборний відділ, де робляться тільки найбільш художні видання, де кожна літера, кожний рядок вишуканий і продуманий, 4) друкарських машин, 5) ротаційних машин, 6) цинкографія та електроліз, 7) літографія, 8) гравюра, 9) фальцовка, 10) палятурня, 11) склади паперу та друкарських приладів.
Мабуть, іще є відділи, які я обминув або про які не говориться, як напр., бухгалтерія, калькуляційний і т. ин.
У відділові лінотипів нового зразку стоїть надзвичайний цокіт, тріскотнява і тарахкавня. Мудрого вигляду й чисто вдягнені німці сидять за клавіятурами, подібними до великих друкарських канцелярських машинок, тільки з потрійним, коли не помиляюсь, набором алфавіту, щоб заразом набирати і звичайним і курсивом і ще якимось. Ті робітники особливими механізмами стукаючи по клавішах, роблять тільки дірочки на стрічці з білого паперу, що скочена, як телеграфна, тільки мабуть вп'ятеро ширша.
Потім ту стрічку закладають в иншу машину, де особливими механізмами з тих стрічок, так як в подібних музичних інструментах (піянолах) — тони, видобувають відповідні літери, тільки значно хуткішим темпом. Ті літери одна по одній зливаються в рядки, а рядки готовими платівками, як і в звичайних лінотипах, складаються в гранку, що з неї друкують вже текст.
Ту стрічку можна використовувати кілька разів тому набор зберігається не в стереотипах, цеб-то одлитих сторінках, а в катушечках паперових стрічок. Треба друге видання книжки випустити — закладай стрічку в машину — і механізм сам собою працює; людині не треба думати, напружувати увагу й з оригіналу робити набор. Діло, як-то кажуть, механізується.
Відділ инших, старих лінотипів, являє собою простішу комбінацію, хоча й це машини, видумуючи які, як відомо в історії винаходів, не один винахідник розорився в пух, нічого не досягши, а кілька збожеволіло. Тут одразу, стукаючи по клавішах з літерами, складають рядок формочок для тих літер, що відповідають рядкові тексту, а потім одразу цілий рядок в тій формочці й виливають, випускаючи в неї трохи розтопленого сплаву з свинцю та олива, що зветься друкарським металом, і який є тут-же при машині, в казані.
Набор од руки робиться, як відомо, з кас, де по окремих кліточках розкладено окремі літери, з них складають рядки, а з рядків гранку. Цей відділ у Шпаммера не є щось особливе, коли обминути, що там менше світла, як у наших наборних відділах. Може то через те, що німці взагалі роблять менші вікна, ніж у нас, бо за площу вікна там, здається, беруть податок. У всякому разі для робітників це дуже погано, бо очі — то їхній хліб, хоч до певної міри їм доторки кінчиків пальців заміняють зір. Середньої руки фахівці-наборщики часто познають металеву літеру напомацки, доторкаючись до неї пучкою. І коли робітник довго працює на добу, то набиває до того пучки, що вже не може як-слід розпізнавати літери. Це йому робить працю ще тяжчою.
Коли лінотипи й відділ їх нагадує собою ціле кодло тріщалок (якими одганяють, чи може попереджають злодіїв, де є сторож), то друкарські машини вуркочуть, мов ситі коти на печі. Он у кутку поряд клацають тихо пащами американки, розкриваючи, мов гіпопотами, чотирьохкутні морди, підхоплюють двома платівками, мов язиком, папірця, якого вкладає робітник, паща задоволено хевкає і зачавлює між зубами шрифтів чи кліше того папірця, щоб потім виплюнути його в инший бік, за допомогою того-ж робітника, вже з готовим текстом, чи малюнком. Слиною, як можна догадатись, у тої машини-американки є фарба, якою вона змочує зуби, а од них залишається вже слід на папері, а той слід ми, як літери надруковані, вже читаємо. І коли така американка має наші зуби, то й наші читачі набираються знання. Зуби (шрифти) можна вставляти всякі. Так робиться й в друкарні Шпаммера, де друкується книжки всіма мовами світу, за виключенням деяких, що входять в склад Союзу Радянських Республік і які тепер щойно завели свою азбуку.
В инших машин онде, що зайняли десятками цілу величезну залю, ходить взад і вперед залізна плита рівна-рівнесенька зверху, а на неї покладено цілі полки вишикуваних строєм металевих літер. Та плита, з літерами підбігає під такий завширшки, як вона сама, вал, на якому накладається аркушами папір, на літери зверху накачують фарбу, вона залишається на шрифтові і слідить, коли попадає під вал, на папері. Ці сліди — і є ті літери, що ми читаємо. Плиту цю тягає на колесах взад і вперед така штанга. Під иншими машинами ходить круга в колесі колесо з поперечником вдвоє меншим. Воно так прилаштовано, що водить взад і вперед таку саму плиту з шерегами літер.
Далі йдуть машини, де папір намотаний у величезну шпулю, як сувій полотна, і ввесь час розкочується та біжить в машину, в той її відділ, де на ній слідять літери, потім обрізують ножами, як коліщатко, на рівні шматки, ці шматки, тут-же машина складає вдвоє, а те, що складено ще раз удвоє й т. д., аж поки не стане така сторінка, на яку розраховували мати розмір книжки. І це робиться швидко-швидко. Людина руками за той час не зробила-б і сотої частини цього. Така машина, що друкує на папері змотаному в таку катуху, що зветься рулоном, а потім сама ріже і складає, або, як кажуть, брошурує, називають ротаційною машиною або по-простому — ротаційкою.
У Шпаммера є деякі ротаційки завбільшки й завдовжки, як велика селянська хата з покрівлею. На таких машинах друкують і газети, і книжки, причому нею керує лише кілька робітників. А є такі машини ротаційні, що друкують до мільйону примірників газети на добу.
А що таке мільйон, то ніхто з вас, любі читачі, мабуть, як слід не уявляє собі. От, приміром, я мав балачку з одним своїм приятелем, коли ми знайшли жука-оленя. Питаю:
— Що, коли-б того жука побільшити в мільйон разів, який-би він був завбільшки?
— Ну, каже, — як ось той будинок!
— А поміряй і порахуй.
Товариш рахує, рахує, далі, бачу, очі в нього дивуються, брови лізуть на лоба — і він каже:
— Виходить, що такий завбільшки, як… як… Полтавська губерня. Помилочка, нічого сказать! Так от яку ми маємо уяву про мільйон.
Так ось тепер, бачите, яка-то велетенська штука в роботі та ротаційка. Здоровий має темперамент, — а за скільки писарів працює й не вгадать.
В Німеччині, як нігде инде, дуже серйозну увагу звертають на зовнішній бік книжки, особливо на те, щоб книжка була в палятурках. В друкарнях Шпаммера цілий величезний відділ з сотнями робітників зайнятий брошуровкою, зшиванням і оправленням книжок. Навидумувано цілу низку різних машин, що роблять обкладинку і так швидко, як прорахувати до чотирьох. Робітниця (в тому відділі працюють, переважно, жінки) вкладає в машину складові частини палятурок. Машина сама по черзі підставляє різні боки, в які за відповідним порядком ідуть картон, обкладинки, корінець, викладка з середини й т. ин. Палятурка машинова дуже недорого коштує, надзвичайно прикрашує книгу, зміцняє і зберігає її від зіпсуття, коли читати, і зберігає читачеві час, що йде на розрізування, від якого розсипаються до того-ж листки, коли книжка не оправлена.
Слід-би у нас звернути увагу кращим видавництвам, а насамперед державному, щоб і собі завести таку культурну звичку: випускати книжки в палятурках.
Але робити коло такої машини, хоч і легко, бо не треба думати, але погано, що машина підганяє ввесь час, не можна пропустити черги, в який підставляє машина свою ненажерливу пельку, а без одної якої-будь складової частини не буде палятурки. Зупиняти треба машину, а коли це часто траплятиметься, то робітника усувають. Хоч робота й механізована, але треба фізично дуже напружуватись.
А роблять у німця Шпаммера ту важку роботу підлітки-дівчата, яким до того й платня дуже невеличка. Вони одержують за годину 10–15 копійок, що за німецької дорожнечи ледве дає їм так-сяк бідкатись, на половину голодуючи.
Правда, адміністрація підприємства дивилась у всі очі, щоб бува часом не забалакали ті, що приїхали з Радянської України, до німецьких робітників. Але ті робітники, що знали, хто ми, вхитрялись шепнути кілька слів нам, а ми їм.