Рай і поступ (1899)/Показ поступу в історіі людей

Рай і поступ
Михайло Драгоманов
Показ поступу в історіі людей
Львів: 1899
8. Показ поступу в історіі людей.

Писаня Тюрґо́ та Кондорсе́, звістно, бо гато де в чім застаріли. Тепер про те саме, про що вони говорили, учені люде пишуть далеко докладніще, бо більше знають. Писаня Тюрґо́ і Кондорсе́, тай инчих писателів (німецьких, англійських і т. д.), що в йіх часи теж говорили про поступ, цінні головно тим, що вони звернули увагу на поступ в усім людськім роді, в усій людности.

Справді, коли брати лише долю окремих народів, то можна часто не тілько не бачити поступу, але навіть бачити погіршенє сеі долі, бо иноді бувало, що цілі народи діставали ся в неволю чужим, або й зовсім гинули. Але коли оглянути долю всіх народів на землі, бодай від тоді, від коли можна мати писані спомини про ту долю, то певно завважаємо, що тим часом, як серед одного народу поступ иноді переривав ся, то він усе таки йшов серед инчого, або що поступ з одного боку спиняв ся серед якого народу, та йшов тілько з другого боку, а серед другого було на-виворот, аж поки потім один нарід не навчив ся від другого того, в чім він лишив ся з заду. З огляду долі всіх народів ми бачимо, що помалу народи в загалі зближають ся одні до одних, виробляють із себе ніби одну громаду, передають один одному своі вигади й думки так, що виробляє ся з окремих народів дійсне людство, в котрім поступ не може перестати навіть найгіршими часами.

От напр. поступ наук дуже спинив ся був, коли на Римлян і Греків почали нападати дикі народи та позавойовували йіхні краіни. Але в цілім людськім роді поступ не переривав ся, бо навіть ті дикі народи навчили ся богато від Римлян і Греків, в тім числі й віри християнськоі, після чого найдальші народи Европи почали вважали себе братами по вірі з Римлянами і Греками так, що після того громада народів, людство, навіть вбільшило ся. Подібне стало ся і в Азіі, після того, як велику частину єі завоювали Араби та росширили там віру Магометову. Помалу дикші народи почали все більше навчати ся і поступ усе більше розростав ся. Тепер европейські народи в самій Европі та в Америці, Австраліі, Азіі й Африці взяли таку перевагу над инчими, а заразом так наближили ся одні до одних торгом, наукою, вмілостями, письменством, що перерва поступу стала вже неможлива. Тепер можна навіть сміливо сказати, що незабаром увесь людський рід увійде в одну спілку в усіх справах, так як напр. і тепер уже всі держави увійшли в одну спілку поштову і згодили ся, аби за 10 кр. лист ішов по всему світу. Отже, коли оглянути долю всего людського роду, особливо тих народів, що давніще почали наближати ся одні до одних і витворювати з себе спілку народів, людство, як европейські народи, то в усім побачимо явний і безпереривний поступ.

Найясніще видно поступ у людських вигадах, у науках, що ними люде покоряють собі не-людську природу, живу і мертву. Досить буде поглянути на кремінні ножі, що ними люде скрізь орудували в найдавніщі часи та орудують ще й доси деякі дикі народи, і поглянути на величезні струменти й машини, котрими орудують тепер Европейці, аби допевнити ся, який великий поступ зробили люде, — бо як видно зо старих могил, що йіх учені люде роскопали, то і в Европі колись люде не знали инчих інструментів, окрім камінних ножів, доліт і такого инчого. Вже коли порівнати з інструментами диких людей ті, що мали Єгиптяне, Вавилонці та инчі стародавні народи, що придумали способи кувати мідь і залізо, виробили ткацький варстат і водочерпальні машини, водяний млин і таке инче, то видно чималий поступ. А в середні віки вигадані були вітряний млин і досить складні машини з зубчастими колісцями (напр. ті, що є в часовниках і дзиґарях). Новими-ж часами придумано скору ткацьку машину (Анґлічанин Аркрайт, 1732–1792), шарову машину (Анґлічанин Ватт, 1736–1819), паровіз (Анґлічанин Стефенсон, 1812), пароплав (Американець Фультон, 1815), елєктричний телєґраф (Американець Морс, 1844) і такі инчі, котрі зовсім змінили всі способи виробів і зносин межи людьми.

Сей бік поступу зве ся поступ інструментовий, або технічний. Він був би неможливий, як би не було поступу наукового. Про науковий поступ ми вже говорили богато, та не ма чого і розводити ся про него, такий він очевидний.

Сей поступ уже перемінив на ліпше почасти й людську натуру. У нас, тай скрізь, невчені люде кажуть, придержуючи ся старих думок, що буцім-то чим далі, стає все гірше, що буцім-то с часами люде стають слабші, менчі, що і вік людський вменчує ся. У всіх народів за старих віків, навіть у письменних, були оповіданя про людей-велитів, що колись буцім-то жили на землі. В жидівській бібліі не раз говорить ся про таких велитів, і росказує ся, що перше люде жили по кілька сот років (більше як девять сот), потому по сто-двіста років, а вже нарешті менче. У нас прості люде росказують, що колись були такі велити, що могли теперішних людей покласти собі на долоню, ніби комашки, а нарешті будуть такі малі люде, що в нашій теперішній печи буде йіх дванадцять ціпами молотити. Докладна наука показала, що всі такі оповіданя неправдиві. Тепер учені люде, роскопуючи могили та цвинтарі, зміряли там людські кістки і дійшли, що противно: теперішні европейські люде зростом вищі, ніж давні. Так само дійдено по записям парафіяльним, котрі в деяких місцях зберігли ся за кілька сот років, що в Европі вік людський чим далі стає довший.

Коли говорить ся про вік людський, то не треба брати на примір окремих старих людей, котрі то сям то там живуть по 100 років і більше, а треба вирахувати середній вік людей в якійсь краіні. Учені люде роблять се так, що рахують кілько що року вмирає людей на кожду тисячу душ людности в якій краіні. Отже виходить, що чим менче просвічена і гірше впорядкована яка краіна, тим більше в ній вмирає найперше дітей, а потому й дорослих від усяких слабостей, і через те середній вік людський стає коротчий. В Англіі не так давно взяли ся міські уряди, за порадою вчених людей, перебудовувати старі міста, аби було чисте повітрє робити широкі вулиці, заводити серед міста і навколо городи, будувати ліпші доми для бідних та вдержувати для них безплатних лікарів, давати йім дешевші або й безплатні ліки, — отже від разу, за яких 20, або й 10 років, показало ся, що в тих містах людей стало вмирати богато менче, значить: вік людський став довший. Коли подібно скрізь возьмуть ся за працю, то й скрізь буде так само.

Тепер можна сказати що нові струменти й машини ще не служать усім людім, але більше богатшим. Тепер є сторони, як напр. у Галичині та в Росіі, де технічний поступ послужив навіть против бідних людей, що на фабриках і в копальнях живуть іще гірше, ніж колись жили с простого хліборобства і ще скорще вмирають. Але не треба думати, що се скрізь так, бо напр. в Англіі, де з усіх европейських краін найбільше вживають машин, зарібки навіть бідніщих людей стають більші і вік людський довший. На те, аби технічний поступ не шкодив бідніщим людям, є вже лік: просвіта та спільність межи бідними людьми, межи робітниками, аби підвисшити плату за працю, аби всилувати державні, краєві і громадські уряди, аби ліпше вдержували копальні, фабрики, доми для робітників, а далі старати ся, аби всі ті заклади переходили під уряд і на власність самих робітницьких спілок. Тоді всі вигади технічного і наукового поступу будуть рівно користні для всіх людей і поступ той стане ще скорший, так що людська праця стане дуже лехка, хоть, звісно, зовсім не счезне, як про се думали ті, що складали оповіданя про райське житє, минуле чи будуще.

Науковий поступ і тісно звязаний з ним поступ в умілостях (у письменстві, в малярстві, різьбі, будівлі, музиці) переміняють на ліпше і духову людську природу. Чим далі все більше стає людей, котрі ставлять за завдачу свого житя дійти до правди або виробити щось прекрасне і готові навіть бідувати, аби тілько в тім дійти до своєі ціли. Про тих людей кажуть, що вони живуть головою, а не самим животом, і очевидно що такі люде вищі від звичайних і що вони своіми творами підносять і ввесь загал людей на висоту над старе житє, близьке до звірячого. Науки й умілости, навичка думати про правду і почувати прекрасне роблять людей инакшими і ліпшими, справедливіщими, підбивають людей до того, аби думати не тілько про себе самих, але й про других, виробляють поступ людських звичаів і норовів, поступ громадськоі справедливости. Чим далі все більше стає людей, котрі навіть готові самі терпіти, аби завести справедливість у громаді тай инчими способами поліпшити долю других, і притім не ждуть за те для себе ніякоі заплати ані на сім, ані на тім світі. Читаймо книжки і газети, погляньмо навкруги себе, і ми побачимо не мало навіть панських і богацьких дітей та доньок, що могли би жити в роскошах, як би думали тілько про себе, але вони часто бідують і терплять через те, що думають про скривджених і бідних людей, працюють для йіх просвіти, борють ся, аби розширити йіх права і таке инче. Се все зве ся поступ людяности в самій людській натурі.

Той поступ доводить до поступу в відносинах межи народами та в порядках громадських і державних.

Коли ми порівнаємо старосвітські і теперішні відносини европейських народів, то найперше нам мусить кинути ся в очи, що в старих і середних віках скрізь иншла безпереривна війна. Перед римською державою, тай після єі руіни в середних віках, не тілько племя з племенем, держава з державою, але навіть кождий пан-рицарь із сусідом воювали з собою майже без упину, при чім нівечили простих людей. Новими часами вже тілько держави воювали с собою, а приватна війна перестала. Тепер уже зо сто років як в Европі менчі держави майже не знають війни, тай більші воюють не часто. Окрім того війна перемінила ся: бити, руйнувати, грабити не вояків тепер, за спільною згодою держав, заборонено, і коли ще подібне лучає ся, то вважає ся всіми за сором. Серед просвіченіщих людей скрізь іде розмова про те, аби незгоди межи державами рішали ся осібними судами. І вже було за остатні 25 років кілька примірів таких судів, що здержали европейські та американські держави від війни. Важно, що навіть царі найбільше узброєних держав тепер промовляють при всякій нагоді, навіть перед вояками, що вони воліють мир і що навіть військо держать тілько за для того, аби забеспечити мир. (Сего 1899 р., за почином російського царя, для нарад против війни зйіхали ся в Гаазі навіть представителі майже всіх просвічених держав. — М. П.). А колись війну мали за найблагородніщу працю для людини, так що у диких народів, як хто не вбив кого, то не мав права женити ся, і навіть у просвіченіщих народів кождий новий царь найперше мусів здобувати собі славу новою війною.

Побіч того, як війна серед народів уменчує ся, то вменчує ся і можливість одному народови дістати ся в неволю другому і через те счезнути помалу або раптом. В Европі ми навіть бачимо, що за остатні сто років завойовані ще народи увільнили ся і заложили собі самостійні держави, часто за підмовою других, бо серед просвічених людей в Европі виробили ся думки, що кождий нарід мусить бути вільний у своій долі. Так за підмогою російськоі держави та громадян із ріжних народів (найбільше з Анґлічан), увільнили ся від Турціі Серби, Греки, Волохи, Болгаре. Так, за підмогою Франціі, італіянські краіни увільнили ся від Австріі, при чім знов богато прислужили ся поодинокі Анґлічане, що давали італіянським повстанцям гроші, вступали самі в йіх товариства, котрі повставали против австрійського уряду та проти папи римського і князів італіянських, що стояли за Австрією та неволили своіх підданих. Помалу Італіянці увільнили ся від чужинців, від світського уряду папи, від своіх лихих князів та ворогів і зібрали ся в одну вільну державу. Инчі народи, як нпр. Угри та Славяне й Волохи в Австріі, коли не могли увільнити ся через повстаня та поміч чужих держав, то увільняють ся через переміну в державних і громадських порядках, і нема тепер такого, навіть найменчого і найбідніщого народу в Европі, котрий би не міг надіяти ся, що стане вільним і паном своєі долі через переміну державних і громадських порядків, котрі чим далі стають вільніщі. Таку надію можемо мати і ми Русини-Украінці, поділені межи державами російською та австро-угорською. В Австріі наші Русини, через переміну громадських і державних порядків від 1848 р. явно увільняють ся від Поляків, що були запанували над ними, тай від Волохів, Німців і по-части від Угрів. У російській Украіні через увільненє селян від панщини у 1861 р. наші Русини-Украінці по-части увільнили ся від Поляків, і прийде час, коли через переміну державних порядків вони увільнять ся і від Москалів.

Се увільненє народів від нагніту чужих зве ся вільність націй, то є людських пород, або національностей. Тут поступ европейських народів, особливо за остатні 100 років, очевидний.

І в громадських порядках серед европейських народів настали величезні зміни на ліпше, особливо за остатні 100 років. Особиста неволя була колись така, що пани держали рабів, як худобу і вважали раба за товарину, або навіть, як казали тоді, за „говорячий інструмент“. Особиста неволя в Европі перемінила ся помалу в середні віки у примусову панщину, а тепер і неволя і панщина скрізь в Европі скасована. Так само недавно скасовано неволю Неґрів (чорних людей) в Америці, і тепер Европейці дбають про те, аби неволя була скасована на цілім світі. Лишили ся в Европі та в Америці лише найми, в котрі мусять іти бідні вільні люде, але тепер уже ідуть розмови і навіть роблять ся державні заходи, аби поліпшити і наймитський стан, а богато людей і з самих наймитів і навіть із богатших прибирають способи, аби наймів зовсім не було, та аби всі люде стали властителями, або аби все богацтво стало власністю спілок, громад і держав, котрою всі люде могли би користувати ся.

Від якогось часу появили ся серед европейських народів осібні гурти людей, що працюють коло того, аби поліпшити житє наймитів через витворюванє серед них спільности. Звуть ся ті люде соціялістами, то є спілковцями. Межи першими такими соціялістами славно звісні Анґлічанин Роберт Овен (1771–1858) та Француз Сен-Сімон (1760–1825), котрі богато писали на оборону роботників-наймитів та пробували закладати межи ними спілки. Найбільше розросли ся робітницькі спілки в Англіі, де вони поставили собі за ціль присилувати властителів фабрик підвисшити щоденну плату робітникам і вменчити час роботи, а далі впливати і на уряд, аби він виробляв закони на користь робітників. За фабричними робітниками пішли і хлібороби. В Ірляндіі вони склали велику спілку, котра змагає до того, аби панська земля перейшла на власність сільських робітників. Пізніще соціялісти ріжних краін дійшли до думки злучити свою працю і в 1866 р. була заложена Межинародна Робітницька Спілка, до чого найбільше прислужив ся німецький учений Кароль Маркс (1815–1882 р.). Ся спілка скликала що року послів від робітницьких спілок із ріжних краін на ради про робітницькі справи. Хоть від 1874 р. Межинародна Робітницька Спілка перестала істнувати, але за те в ріжних окремих краінах робітницькі спілки розросли ся і вони часом устроюють і межинародні зйізди, загальні, або по реміслам і вже добивають ся змін порядків на користь наймитам, тим більше, що на поміч наймитам стає богато просвічених і добрих людей із більше маючих станів.

Через те все вже богато держав европейських і американських установили закони про вменченє роботи жінок і дітей, про плату робітникам за каліцтво, про надгороди йім на старість, а недавно англійська державна рада по части згодила ся на волю робітників, котрі хотять, аби на фабриках не роблено більше як 8 годин у день, і встановила осьмогодинну роботу в фабриках державних і в копальнях. На сім певно справа не стане і колись таки дійде до того, що властиво наймитів не буде, а всі будуть мати землю, чи струменти й машини до праці, то окремо, то спілками і громадами.

В державних порядках у европейських народів также настали зміни, що майже скасували неволю. Тепер в усіх европейських державах, окрім Турціі та Росіі, признано, що державними справами мусять управляти не лише царі та поставлені ними урядники, але й сама людність, котру ті справи найбільше обходять. Усюда в Европі, окрім Турціі та Росіі, державні уряди стали конституційними (уставними), то є такими, що урядники мусять поступати по уставу, по законам, виробленим за згодою виборних народних послів, а деякі держави (Швайцарія, Франція) управляють ся зовсім виборними урядами і звуть ся через те республіками (річ публична, спільна). В Америці майже всі держави, заложені европейськими виселенцями, стали республіками. (Про республіканські порядки у Швайцаріі ми написали осібну книжечку Швайцарська республіка). Окрім того скрізь по конституційних державах признано право особам і спілкам подавати свій голос у всіх громадських справах на зборах (вічах), друком, через петиціі до урядів і инакше.

Всі такі вільні державні порядки і справи людські виробили ся в европейських народів помалу і так, що один нарід учився йіх від другого. Початок до сих порядків і прав зроблено ще в старі віки в республіках грецьких і римській що повстали 600 до 500 років перед Христом, коли люде по містах грецьких і в Римі повиганяли своіх царів і почали вправляти ся радами та народними зборами. Але коли Римляне завоювали великі краіни, то не схотіли дати свою волю завойованим народам і через те самі втратили державну вільність у часи перед Христом, бо коли йіх військові начальники (імператори), захотіли, опираючи ся на вояків, стати подібними до царів, то піддані Римови люде тому не противили ся, а самих Римлян було за мало, аби тому оперти ся. Помалу військові начальники з родини Цезаря один за одним набували собі в Римі царську силу, і римська республіка перемінила ся в царство, котре звуть імперія, або цісарство (слово цісар є переробка імени Цезар, тай царь также то само слово, тілько вкоречене. Слово король пішло у Славян (Чехів, Поляків і инчих) від Кароля цісаря німецького, що перший почав завойовувати Славян під державу німецьку). Велике римське цісарство було розвалене нападом середно-вікових народів. Сі народи помалу позакладали собі царства та королівства, за порадою християнських попів та по приміру царства греко-римського, котре вдержало ся аж до 1453 р. коли Турки взяли єго столицю Константинополь (Царьгород).

У половині середних віків вищі стани в европейських державах: попи, рицарі та міщане стали силувати своіх королів та князів, аби нічого не робили в головних державних справах без йіх ради, котрі ті стани давали на осібних державних зборах. Але такі вільніщі конституційні порядки вдержали ся тілько в Англіі та по-части в Голяндіі. Са́ме тоді міщане й селяне у Швайцаріі, під захистом своіх гір, встигли зовсім вигнати своіх князів і заложити спілку республік. Подібно заложено богато республік і по містах Італіі, але майже в усіх них позаводили ся князі. В нові віки Голяндці встигли вибити ся с під ішпанських королів, котрим вони дістали ся в спадку по своіх старих князях, і заложили также спілку республік, котра вже не так давно перероблена була на конституційне королівство. По приміру Англіі та Голяндіі заложені були вільні англійські виселки у Північній Америці, котрі тому поверх сто років відбили ся від англійських королів і заложили третю по черзі спілку республік европейських народів, що звеся Злучені Держави Північноі Америки, куди і наші Русини тепер еміґрують. Новіщими часами, по приміру сих держав, відбили ся від королів ішпанських та портуґальських і еміґранти в инчих краінах Америки та заложили собі также республіки.

Поверх сто років тому, у 1789–1792 р. Французи всилували свого короля пристати на державні порядки, подібні до англійських, а потому спробували заложити у себе республіку, але вона зразу не вдержала ся у них. 1848 р. Французи знов вигнали свого короля і заложили на кілька років республіку, а потому в 1870 р. третій раз і тепер йіх республіка держить ся довше ніж які инчі французькі уряди в наш вік. 1848 р. повстали й Італянці, Німці і ріжні народи в Австріі, аби заложити конституційні уряди. Се йім не від разу вдало ся, бо царі незабаром повідбирали ті права, котрі згодили ся були дати народам, але помалу таки ті права були обновлені, під напором народів на уряди, і тепер усі царства в західній Европі стали констітуційними. Австро-угорське царство стало було констітуційним у 1848 р., та незабаром цісарський уряд скасував констітуцію. Але в 1867 р., після нещасливих війн, де той уряд втратив піддані єму італіянські краіни, що пристали до нового конституційного італіянського королівства, і цісарський уряд згодив ся на констітуцію в Австріі та в Угорщині.

Тепер в Европі черга на вільні державні порядки приходить на Росію, до котроі належить і наша Украіна. Тут у середні віки по всіх містах були віча, без котрих князі не могли робити нічого важного в державних справах. Пізніще в тих руських краінах, що увійшли в литовську, а потому й польську державу, такі віча були скасовані і замінені панськими (шляхетськими) радами або соймами, краєвими і державними, котрі зовсім переважували королів, так що польсько-литовсько-руська держава була власне панською республікою. В тих же краінах, що увійшли в московську державу, були ради станів, або земські собори, с послів від попів, панів і міщан. А по степах, наших украінських і московських, де осіли козаки, справами орудували козацькі ради, що були майже республіками, хоть признавали над собою зверхню власть королів польських або царів московських. Від тоді як наші козаки й инчі Украінці, розлючені панами та духовними польськими, перейшли до царів московських, то сі царі взяли перевагу і помалу забрали більшу частину польськоі держави, тай заложили велике цісарство Россію.

Тому зо 200 років російські царі почали ломити всі вільні державні порядки по своіх землях, так як се робили королі й по инчих европейських землях, напр. у Франціі та Австріі, і помалу скасували йіх зовсім: і земські собори, і польські сойми, і козацькі ради, а завели лише панські повітові і краєві (губернські), та ради міські й сільські з дуже малими правами. Але вже кількадесять років як просвічені люде в Россіі хотять мати конституційні порядки і тридцять років тому сам уряд мусів завести земські ради, повітові і губернські, с послів від усіх станів (панів, міщан і селян), і ті ради почали домагати ся, аби була скликана спільна державна рада. Царському правительству се не подобало ся і він укоротив і так невеликі права земських рад. Але певно, що й російський уряд не встоіть проти громадського напору, як не встояли й инчі царські уряди в Европі, і Росія стане также конституційною державою.

В Азіі недавно заведена державна рада, подібна до европейських конституційних, у Японіі, відки остатними роками прийіжджало богато людей до Европи учити ся. Тай в Індіі, що піддана анґлійській державі, богато людей вже знає европейську науку і вони починають домагати ся для себе державних рад, подібних до анґлійських, та певно пізніще й дістануть щось таке. Се буде служити приміром і для инчих держав в Азіі. В Австраліі, де оселяє ся богато Европейців, а найбільше Анґлічан, позакладали ся держави, що є піддані анґлійській державі, але мають своі державні ради і порядки, майже зовсім республіканські. Можна сказати, що увесь світ тепер іде до вільних порядків державних, конституційних і республіканських, і по тім як ішов поступ у сій справі можна говорити сміливо і про те, що колись державна вільність буде на всім світі.

Всі згадані вище державні вільности і права тепер ще не рівно признані всім станам людности в ріжних европейських державах.

Окрім того, через нерівну просвіту, не всі люде можуть вживати і тих прав, що признані йім. Але все таки тепер очевидячки скрізь іде до того, аби всі люде мали рівні права в державі тай просвіта ширить ся скрізь. Коли всі люде будуть досить просвічені і всі мати муть рівні права в державі, тоді від них самих буде залежати переміна всіх громадських порядків, тай межинародних відносин на рівну користь усім.

Тоді настане, коли не райське житє, неможливе для людей, то в усякім разі досить добре й щасливе, котре ще буде чим раз далі поліпшувати ся через нові знаходи науки.


Ця робота перебуває у суспільному надбанні в усьому світі оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1929 року і автор помер більш ніж сто років тому.