Рай і поступ (1899)/Конечні уваги

by Михайло Драгоманов

◀ Показ поступу в історіі людей

Рай і поступ Михайло Драгоманов Конечні уваги

Хронольоґічна таблиця або часовий показ важніщих пригод у поступі людей ▶

Львів: 1899

9. Конечні уваги.

Думка про поступ власне тим і користна для людей, що вона поясняє йім усе минуле, теперішнє і будуще житє всего людського роду, і показує до чого і як той рід іде, і через те дає міцний ґрунт для праці кождоі людини і навчає людей ніколи не тратити надіі на ліпші часи і лучити ся для спільноі праці на те, аби дійти до можливого поліпшеня свого житя тепер і на далі. Сим думка про поступ користна для людей безмірно більше ніж усякі віри в рай на землі, котрі й не залежать від людей, або на небі, для котрого люде зневажають житє на землі. При сім наука про поступ не підриває ні одноі з добрих думок про способи заслужити собі царство небесне, бо вона также навчає людей, що треба любити других, як самих себе, але-ж додає до того ще щось нове. Власне наука про те, що людина повинна любити других, як саму себе, досить стара і зовсім не виключно християнська. Індійський учитель Будда ще поверх 500 років перед Христом навчав, що людина повинна любити других, навіть більше, як саму себе. Китайський учитель Конфуцій, 500 років перед Христом, казав, що людина повинна робити другим лише таке, що бажає, аби другі робили йій самій. Подібно навчали і грецькі філософи. Та чому-ж у житю людськім було так богато не праведного, напр. навіть особиста неволя? Власне тому, що всі такі учителі обертали ся лише до кождоі осібноі людини, намовляючи єі, аби була добра та справедлива, а не звертали уваги на громадські порядки. Нова-ж наука про поступ власне звертає увагу на громадські порядки, змагаючи перемінити йіх так, аби навіть недобрій людині тяжко було робити щось лихе, а добрій лехко було робити добро для всеі громади, а через те і для самоі себе, та аби так помалу і недобрі люде відвикали від злих думок і звичаів.

Наука про поступ серед людей на землі власне не противна і вірі в царство небесне. Про те, що́ буде з душею людською після смерти тіла, ніхто ще докладно не знає, та може ніколи й не буде знати. То найліпше полишити кождому вільність думати про се і вірити, як єму подобає ся. Все діло тілько в тім, аби думка про той світ, про царство небесне, не перешкоджала людям порядкувати житє на сім світі, на землі. Нехай кождий, хто жде для себе царства небесного після смерти, не відвертає ся від громади, але працює за житя коло того, аби поліпшити долю других тут, на землі, — того й досить буде, аби доля всіх людей на землі справді поступила наперед і люде ставали ліпші і особисто і цілими громадами, та аби не було сварки межи людьми через ріжницю думок про царство боже, або небесне.

З росказаного вище видно, що про боже або небесне царство все були не зовсім однакові думки навіть межи Жидами і християнами, навіть у йіх святих книжках. Тепер же є такі вчені люде, що не признають царства божого або небесного, осібного від житя людей на землі, але думають, що царство правди і можливого для людей щастя мусить настати тут, на землі, в людських громадах, коли люде стануть просвічені, вільні та добрі, хоть і не перестануть умирати. Так учені думають, що обовязок доброі просвіченоі людини і радість для неі, ніби рай, лежить у тім, аби працювати для такого поступу людности, та инчого раю й не ждуть. А є инчі вчені, котрі вірують у безсмертє душі і в царство небесне, але при тім признають поступ на землі і думають, що поступ сей то лише початок до дальшого поступу, котрий продовжатимуть люде десь і після смерти своєго тіла тут, на землі. Є цілі християнські громади, котрі бачать суть християнства лише в заповіди любити бога як батька і людей як братів, і при тім признають поступ в усій людности, християнській тай не християнській, котра также по своєму сповняє сю заповідь. Такі християне ставлять собі за обовязок працювати для поступу в житю всеі людности, думаючи, що так вони працюватимуть власне на те, аби і на землі настало царство боже, то є розум і правда. Так вони витовмачують і слова Ісусовоі молитви: „Батьку наш, що на небі, нехай прийде царство твоє, нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі“. Такі християне признають, що в самих людських думках про бога та єго царство й волю іде в усій людности безпереривний поступ, що навіть євангельські думки не зійшли з неба готові і на віки, а були в свій час вироблені людьми, хоть і за божою волею — Жидами й инчими давними народами тай були поступом на свій час, у порівнаню зо старозаконними, а тепер также повинні з волі божоі зміняти ся, відповідно до новіщого поступу науки і громадського житя, подібно до того, як у свій час і християне зміняли старі жидівські думки, церковні порядки і звичаі, що также вважали ся колись за закон божий, даний на віки. До таких думок помалу наближають ся межи християнами всі просвічені протестанти. Йім не так тяжко признати поступ навіть у справах віри, бо протестанти здавна признають кождій особі вільність товмачити святе письмо по своєму. Через те йім не тяжко признати й вільність досліду і поступ.

Инакше стоять католики — східні (грецького обряду) і західні (римського обряду). Вони признають право товмачити святе письмо лише церковній старшині — соборам єпископів і папам. Східні католики признають, що в справах віри все вже порішено старими соборами єпископів, с котрих остатний був більше як тисяча років тому. Західні католики признають за найвищу старшину в справах віри папу. При таких примусових поглядах щирим католикам, східним і західним, тяжко признавати думки про поступ у справах віри та повну вільність досліду. Ще не так давно папа Григорій 16-тий та Пій 9-тий осудили думку про те, що папа повинен „помиритися с поступом, державною вільністю і сучасною просвітою“, та що він повинен признати вільність для инчих вір, а не тілько для католицькоі.

Але-ж остатними часами і римські католики почали хилити ся до думки про поступ, бодай у технічних справах і природних науках (котрого тяжко не признавати), тай у державних справах. Відповідно до сего, межи римськими католиками стали проявляти ся і думки, що віра в царство небесне не повинна відбивати людей від праці коло того, аби і на землі було йім ліпше, та що сама католицька церква повинна помагати тому. Так недавно деякі католицькі єпископи, найперше в тих краінах, де католики перемішані с протестантами, — почали не тілько хвалити бідність та обіцяти бідним надгороду в царстві небеснім, як се робить ся в євангеліях, але й старати ся про те, аби змінили ся громадські порядки та державні закони в користь бідних, особливо робітників. Кілька років тому сам папа написав окружник із такими думками про стан робітників і в початку єго признає нові людські здобутки і змаганя в державних і громадських справах.

Так думка про поступ обіймає чим раз більше всіх просвічених людей.

Правдивість думки про поступ допевняє ся самим зростом сеі думки, бо в зрості сім также видно поступ с часами. Так думки стародавних людей про райські віки назад них, були вже поступом у порівнаню с попередними, бо ті думки показували, що люде вже почали розбирати своє житє і бажати чогось иншого. Поступом против сих думок була старо-персидська віра про те, що втрачений рай знов верне ся, бо та віра давала людям надію на ліпшу долю і навчала йіх бороти ся против лиха та неправди, поки той рай верне ся. Жидівські думки про йіх будуще райське царство, хоть були вужчі від персидських, але розвили особливо думки про справедливість і милость у тім царстві, що мусить настати, і тим самим навчали, що справедливість і милость є обовязок для кождоі громади. Християнські учителі розширили заповіди про справедливість і милость, вироблені давніще і навчали, що лише виконуючи власне ті заповіди, людина може заслужити собі царство небесне. Окрім того деякі с тих учителів показали поступ у зрості думок про віру від стародавних віків до Ісуса Христа. Гуманісти звернули людську увагу від виключноі думки про небо также і на землю, до громадських порядків, підняли в людях пошану до своєі власноі сили і вказали на спосіб усякого поліпшеня — на вільну науку. Поступовці показали безпереривний поступ в історіі людности і напрямок того поступу і тим подали певну надію на дальший поступ.

Нарешті вартість думки про поступ остатними часами випробовано. Думка ся виясни ла ся і стала рішучо розширяти ся межи ученіщими людьми мало що більше як сто років тому, і вже за сі сто років европейська людність поступила на перед в усім так, як до того часу не поступала і за тисячі років. Коли-ж ся думка, з більшою просвітою людей, розширить ся в усіх людських станах і в усіх народах, то певно поступ у людських громадах до всего ліпшого піде так скоро і доведе людей до такого щасливого та праведного житя, що нам єго тепер і уявити собі тяжко.