Хай хто хоче вірить силї
І мечеві хилить шию
І, зневірений у правду,
Віддає їм всю надїю, —
Друзї кохані! серця молодії
Иньше нехай нам єднає:
Тілки на правду складаймо надїї:
Правда сама не вмірає.
Хай хто хоче сьвіт небесний
Дума людям погасити
І у темряву густую
Серце й розум їм повити, —
Друзї кохані! про сьвіт самий дбати
Будемо ми без упину:
Тілки тодї зможем щастя зазнати,
Сьвіт як осяє країну.
Хай хто хоче с постолами
Лїзе в душу до людини,
Щоб примусити всїх думать
Одновірно, без одміни, —
Друзї кохані! у нас хай пишає
Вільно і думка, і віра:
Там упокою людина зазнає
Тілки, де воля є щира.
Хай хто, правду занехавши,
Край свій рідний зневажає
І чужому йде служити
І за свій його вважає, —
Друзї кохані! і душу і тїло
Даймо за край свій єдиний:
Те невміруще бува тілки дїло,
Що для своєї країни!
Хай хто хоче в хатї власній
Замикаєтьця навіки
І ріднї нїде не бачить,
Занехавши сьвіт великий, —
Друзї кохані! ми будемо жити
В спілцї із людьми-братами:
Ми бо великої людськости дїти, —
Згода хай буде між нами!
