Про старі часи на Українї (1919)/Український устрій і московські порядки
| ◀ 21. Мазепині часи | Про старі часи на Українї 22. Український устрій і московські порядки |
23. Нове поневоленнє українського народу ▶ |
|
|
Устрій української держави по Хмельниччинї був такий. Україна, яка стояла під гетьманською управою, подїлялась на полки. За Хмельницького, як списувано реєстр по Зборівській умові (1649), списано було девять полків на правім боцї Днїпра і сїм на лївім. Пізнїйше, як правобічна Україна відійшла під Польщу й спустїла, було на лївім боці в гетьманщинї десять полків: Стародубський, Чернигівський, Нїжинський, Київський (він був переважно на лївім боцї, хоч сам Київ на правім), Прилуцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський, Гадяцький, Полтавський.
Кожний полк подїлявсь на сотнї, так як тепер повіт подїляєть ся на волости, тільки до сотнї належали села й містечка, і менші міста (городи). В кожній сотнї козаки, що в тій сотнї жили, вибирали сотника. Сотники з иньшою полковою старшиною і з козаками того полку вибирали полковника. Старшина і козаки з усїх полків на радї військовій вибирали гетьмана. Таке було правило, хоч воно й не завсїди додержувалось: гетьмана часом вибирала сама старшина, полковників настановляв сам гетьман.
Сотник у своїй сотнї, а полковник у полку мали власть не над самими тільки козаками, а над всїми людьми, що жили в тій сотнї чи полку. Але міста мали свою власну управу і суд (звавсь маґістрат або ратуш), і хиба відти якісь справи переносились до полковника або до гетьмана.Полковник всякі важнїйші справи мав рішати по нарадї з полковою старшиною, а гетьман з ґенеральною. Ґенеральна старшина була такаж, як полкова: обозний, судя, осаул і писар, тільки звались ґенеральними, то значить — що вони для цїлої України. В важнїйших справах гетьман скликав на пораду полковників й иньщу старшину, а в найважнїйших — військову раду, то-б-то й простих козаків з полків. Військоваж рада й сама могла збиратись, як бачила, що недобре; могла й скинути самого гетьмана. Так бувало в ранїйших часах.
Мазепина церква, св. Миколая в Київі
Подібний лад мала й Слобідська Україна, теперішня Харківщина з сусїдними частями Воронїжчини та Курщини. Вона теж подїлялась на полки, але сї полки не належали до гетьмана, тільки московські бояри мали власть над тими полковниками.
Такий був лад на Українї — виборний. По теперішньому сказавши Україна тодїшня була республїкою, тільки без правильно вироблених демократичних форм: були деякі основи демократичного ладу, але не розроблені й не переведені послїдовно. Правив не весь нарід, а тільки військо козацьке, і в нїм просте козацтво не мало способу постійно й правильно виявляти свою волю, а кермувала справами головно старшина. Та про те в порівнаню з Московщиною й се була велика свобода й демократія, якої не зносили московські правителї. Як Хмельницький до Москви приставав, то Москва обіцяла, що в той лад мішатись не буде й його переміняти не стане. Але навсправжки поволї, при кожній нагодї особливо при кожній змінї, як новий гетьман наставав, московські бояре все вкорочували українські права і все більше мішались до українського устрою.Приміром, завели вони так, що без царського позволения не можна було скинути гетьмана й нового вибрати, і гетьман тільки тодї мав власть, як його цар затвердив. На дїлї се потім на те зійшло, що московські бояре з старшиною умовлялись, кому гетьманом бути, і настановляли його без правдивої військової ради, без козаків. По Самойловичу Мазепа пообіцяв хабара московському найстаршому воєводї, той сказав старшинї вибрати гетьманом Мазепу, і та так і зробила. Потім Мазепа, ставши гетьманом, заплатив ті гроші воєводї з маєтку Самойловича, що відібрано від нього немов би за зраду.
Військову повну раду зовсїм не скликали. До полковників московські бояре писали поза гетьманом і приймали від них листи й скарги. Тому полковники більше дбали про ласку московську, а гетьмана часом ке дуже й слухали. Цар Петро став полковників призначати таки сам без гетьмана і без козацької ради; визначав людей навіть не тутешнїх, а московських офіцерів, і ті нї гетьмана нї кого иньшого на Українї не слухали, а робили що хотїли. Але й тим цар Петро не вдоволив ся, а намірив ся зовсїм знищити гетьманство.
Потім, як Мазепа пристав до Шведів, цар Петро позволив ще вибрати гетьмана, аби в тій небезпечній хвилї не дражнити Українцїв. Але нї в чім йому власти не давав, а сам скидав і назначав полковників та иньшу старшину. До гетьмана приставив двох комісарів, які мали наглядати за гетьманом. Держав при нїм своє, московське військо й казав мешкати не в Батуринї, як перше, а в Глухові, близше до московської границї.
Потім (1722 р.) визначив шість офіцерів і одного бріґадіра з московських полків і приставив їх до гетьмана, аби вони приймали скарги на українську старшину й суди, переглядали всї писання, які виходять з гетьманської канцелярії, збирали самі всї податки й гроші. Звалось се „малороссійская коллегія“. Вона відібрала всяку власть від гетьмана і козацької управи, а щоб люде не нарікали, цар розписав, що се він заводить на те, аби від старшини не було людям кривди. Але від тої колєґії робились кривди ще гірші, і заразом по Українї ще більше ширили ся московські кріпацькі порядки за приводом самої Москви.
Та хоч за тою „малоросійською коллеґією“ гетьман вже не багато що значив, то Петро все таки навіть і того імени не хотїв. Як умер гетьман Скоропадський, що був гетьманом по Мазепі, то цар Петро видав такий манїфест, що гетьмана вибирати не будуть, бо цар мусить добре надуматись аби знайти на гетьманство вірного чоловіка, тому що попереднї гетьмани були, зрадники. Тим часом же буде Україною правити ґенеральна старшина разом з малороссійською колєґією. По правдїж рішив Петро так, що гетьмана більше на Українї не має бути, а правити буде власне малоросійська колєґія.
Се було нарушением умови Москви з Україною, уложеної за Б. Хмельницького. Так се розумів і цар Петро. Він сам признавав сю умову „трактатомъ учиненнымъ съ Хмельницкимъ“. Але він і його наступники надїялись на свою силу й ламали той „трактат“.
Перші наступники царя Петра одначе не були такі сміливі як він, боялись дуже дражнити, Українцїв, і ще два рази дозволяли вибирати гетьманів: в р. 1727 був вибраний гетьманом Данило Апостол і був на гетьманстві 7 лїт (умер в 1734 р.), а потім в р. 1750 був вибраний Кирило Розумовський і гетьманував до р. 1764.
Та то тільки слава була, що гетьмани ті були вибрані, бо старшина вибирала того, кого їм від царя чи царицї казано вибрати, а козаки до того вибору вже нїчого не мали. І в управі своїй ті гетьмани не мали великої сили, у всїм мусїли слухати, що їм царські мінїстри з Петербурга казали.
Та Українцї хотїли затримати бодай хоч таку обчухрану самоуправу — автономію, по теперішньому кажучи, коли кращої не можна було дістати. Але цариця Катерина не хотїла дальше держати й тої обчухраної. І хоч Розумовський був її вірний приятель, що поміг їй і на царство дістатись, скинувши чоловіка, все таки велїла вона йому проситись з гетьманського уряду на спокій.
Не хотїв того Розумовський, а мусїв послухати, і цариця його в 1764 р. з гетьманського уряду звільнила, а за послушність дала йому на вічність превеликі маєтности на Українї, що перед тим належали на гетьманську булаву, на розходи гетьманські (Гадяччина і Биківська волость). На Українуж призначила свого ґенералґубернатора, що мав правити нею з малоросійською колєґією.
Українцї дуже жалували за гетьманством і давнїйшими порядками. В 1767 р., як цариця скликала комісію для видання нових законів та казала висилати всякого стану людям своїх депутатів і давати їм наказ, чого мають старатись, то на Українї й пани, й козаки, міщане (від селян не було депутатів) — всї нагадували про „статї, Богдана Хмельницького“, се-б-то такі порядки, як за давнїйших часів були, — щоб була на Українї автономія. Але правительство росийське на те не зважало. Катерина постановила, що гетьманам більше не бути, аби й память про них забула ся. Тим часом правила та малоросійська колєґія, а в нїй — трьох Українців і трьох Великоросиян, четвертий прокурор, теж Великоросиянин і пятий голова — ґенералґубернатор, який властиво всїм і правив. А незадовго мало бути покасовано все чисто, що ще зіставало ся з українських порядків, в тім і сама колєґія, а мали завестись порядки зовсїм росийські.