Про старі часи на Українї (1919)/Мазепині часи
| ◀ 20. Руїна | Про старі часи на Українї 21. Мазепині часи |
22. Український устрій і московські порядки ▶ |
|
|
Самойлович іще десять лїт був гетьманом по тім, як піддав ся Дорошенко. Але таки не потрапив московським боярам і вони казали старшинї його скинути, а вибрати на його місце ґенерального осаула Івана Мазепу. Самойловичаж на Сибір заслано, як Многогрішного перед тим, хоч вини нїякої анї за сим, анї за тим не було.
І Мазепа довго потрапляв Москві, хоч то й дуже тяжко було бо тодї новий цар Петро загадував Українцям ріжну небувалу службу: казав козацькі полки в далекі сторони посилати кріпости будувати, потім канали коло Петербургу копати, де сила силенна козаків погинула від незвичайного повітря й нездорової води. Дуже за те люде відказували на Москву й на Мазепу, що вислужуєть ся їй. Не любили також Мазепу, як і Самойловича за те, що дуже з новими панами-старшиною тримає, помагає їй панство на Українї заводити.
Петрик Іваненко, канцелярист військовий пробував з Запорожцями й Татарами Мазепу скинути, визволити Україну від тих нових панів та від Москви. Але Мазепу Москва боронила, а народ уже так від тих віковічних війн і повстань притомивсь, що й не рушив ся на панів.
Але Мазепа не був Українї ворог, навпаки любив її і в дечім добре для неї робив, Приміром, за школи дбав і їм помагав, любив мистецтво, будівництво, набудував гарних і роскішних церков на славу і похвалу собі, щоб духовні його славили та перемогали неохоту людську.
Нї перед Мазепою нї но нїм не було другого такого гетьмана, щоб так піклував ся київською академією: вона вважала його своїм особливим протектором і справдї богато йому завдячала. Він побудував їй нові, роскішні як на той час будинки. Так само монастиреви Печерському й иньшому славному київському монастиреви Никольському. По иньших містах також поставив гарні церкви й иньші будови. Замовляв для церков дорогоцїнні шати й прибори, спомагав видавництва, учених людей і мистцїв. За його прикладом ішла й старшина.
Україна по тяжких війнах і усобицях прийшла в сих часах до деякого спокою й ладу: Правда, становище простого народу погіршувалось, свобода прикорочувалась, але був достаток, особливо в вищих верствах, і московщина не здавила ще так місцевого житя як пізнїйше. Українська держава не була ще зламана і давала опіку культурному українському житю. Тому в сїм часї особливо розвинулась та культура і мистецтво українське, яке освітило цїле XVIII столїтє й пройшовши в мистецтво народнє й досї прикрашує наше народне житє.
Розвиваєть ся ориґінальне українське будівництво, камяне й деревляне, (особливо церковне), малярство й особливо ґравюра. З течій старих, візантійсько-українських і східних під новими впливами західнього мистецтва вироблюєть ся той оздобний український стиль, український орнамент, що чарує нас в вишивках, на килимах і на всяких прикрасах. Тим ся доба має велику вагу в історії українського житя.
Національне, державне почутє в українськім громадянстві також було дійшло значного розвитку й сили в сих часах. Воно відбиваєть ся і в лїтературних творах перших десятиліть XVIII в. таких, скажім, як Лїтопись Самійла Величка, або драма „Милость божая Україну свободившая“ дає себе знати і в полїтицї. Хоч Мазепа всяко старав ся йти в лад московському правительству, про те й він сам і старшина були на Москву недобрі, що вона Українцями по свойому розпоряджає, нї за що вже має й гетьмана й українські права. В тім часї цар Петро воював з королем шведським Карлом, великим войовником. Здавало ся, що Карло Петра побє і на Україну прийде. Старшина пригадувала свій давний до кінця недоведений союз з Шведами за Хмельницького і тепер думала, чи не краще їй пристати до Шведів, віддати ся під опіку шведського короля й забезпечити українську самостійність. Сам Мазепа довго вагавсь, не знаючи на яку ступити. Алеж Карло в осени 1708 р. прийшов на Україну і Мазепа послухав старшини і до нього прилучив ся. Запоріже теж до них пристало.
На чолї його стояв тодї завзятий оборонець української свободи Кость Гордієнко, дуже за се поважаний у Запорожцїв. Давнїйше він ворогував з Мазепою, вважаючи його московським прислужником колиж Мазепа повстав против Москви, і Гордієнко з усею Сїчею пристали до Шведів.
Але народ на Вкраїнї не рушив ся: раз через те, що взагалї Мазепу не любив і йому не вірив, та й зробив се все Мазепа занадто несподївано: ще вчора Москві вислужувавсь, а тепер її покинув. А до того — військо московське на Українї стояло, й його всї бояли ся. І справдї зараз же на першу вість те військо здобуло гетьманську столицю — Батурин, страшенно поруйнувало, людей побило, Сїч знищило. Не тільки живих, кого попало, люто катувало, але й з мертвих знущалось. Всїм тим великого страху, на людей нагнало.
Як же Україна не рушилась, то багато і з тої старшини, що з Мазепою до Шведів пішло, почало назад до Петра вертатись. Побачив Мазепа, що помилив ся; та вже не можна було поправити. На другий рік цар Петро Шведів під Полтавою побив — задалеко вони від свого краю відбились. Карло утїк до Туреччини, а з ним і Мазепа з старшиною.
Мазепа скоро вмер, а старшина, що з ним була, вибрала гетьманом Филипа Орлика, писаря ґенерального. Надїя була на Турків, що вони будуть воювати з Москвою й за Україну уступлять ся. Злиднї тодї не одному старшину навчили: вибираючи Орлика, вони зложили закони для України на конституційний спосіб. Все се дуже добре було — тільки що тій старшинї з тими законами не довелось уже вернутись на Україну!Турки почали були війну з царем Петром і їм пощастило: тепер Петро задалеко загнавсь, як перед тим Карло. Турки його обступили з своїм військом і вже так як у руках мали. Мусїв Петро приставати на те, чого Турки хотїли. Між иньшим вони й сього вимагали, аби Москва від України відступилась. Та Петро підплатив турецького мінїстра, і умову про се написано так неясно, що Москва казала потім, що се не говорить ся про ту Україну, яка зістаєть ся під московською рукою. Туреччина за се почала знову війну, але з сеї другої війни вже зовсїм нїчого не вийшло, й зіставсь Орлик гетьманом на чужій сторонї.
Цар же Петро задумав скористати з прилучення Мазепи до Шведів, щоб зробити кінець гетьманщинї. Хоч Україна зовсїм не пішла за Мазепою, але Москва, як я вже казав, від давна того пильнувала, щоб українські права поволї вкорочувати і тепер та Мазепина історія давала їй нагоду, щоб „Малую Россію къ рукам прибрать“, як Петрові мінїстри та ґенерали казали.