Про старі часи на Українї (1919)/Революція і визволеннє України

Про старі часи на Українї
Михайло Грушевський
32. Революція і визволеннє України

32. Революція і визволеннє України.

Саме в Шевченківські днї 1917 р. стались великі військові рухи в Петербурзї, які стали початком росийської революції — принесли визволеннє народам Росії, в тім і Українї. Як оповідають, початок тому дала українська аґітація між салдатами-Українцями в учебній командї одного з запасних ґвардейських полків. Коли пішла вість про те, що царське правлїннє впало, Українцї, що жадібно весь час слїдили за його ослабленнєм, зараз покористувались новою свободою, щоб вивести на світ свої потайні орґанїзації, відновити товариства, видання, ґазети. Нелегко се було — бо видавниче дїло взагалї прийшло до великого розстрою за час війни, а українське таки й зовсїм убите було ще тими всїми заборонами та утисками. Про те зголоднївши за національним житєм за сї роки руїни, українське громадянство запопадливо поборювало всї трудности й енерґійно орґанїзувалось, будило національну свідомість і аґітувало за національними домаганнями.

Стара полїтична українська орґанїзація, що носила назву „Товариства Українських Поступовцїв“ (ТУП) і підтримувала орґанїзацію й звязь в українськім громадянстві під час останнього лихолїтя, вийшла з свого потаємного істнування й взяла на себе початок засновання полїтичного всеукраїнського обєднання. В перших днях революції (7 марта-березня) в Київі за її приводом завязалась „Українська Центральна Рада“, з представників усяких партій та ґруп, і взяла на себе ролю центрального орґану для обєднання полїтичної дїяльности українського громадянства.

Метою її вона поставила здїйсненнє домагання винесеного ще Кирило-Мефодіївцями і потім незмінно підтримуваного полїтичними українськими орґанїзаціями: широкої автономії України в Росийській федеративній республїцї. Пізнїйше ся плятформа (себто чергове завданнє) орґанїзації була поширена, до неї внесено також справи економічні, забезпеченнє інтересів трудящого народу.

Заснованнє такого полїтичного обєднання дуже відповідало потребам часу і тому українське громадянство і весь орґанїзований народ стрів Центральну Раду з великою прихильністю, признав її своїм зверхнїм орґаном, тимчасовим національним українським урядом.

По великоднїх святах (6–8 квітня) скликано в Київі всеукраїнський національний зїзд, з представників всїх українських орґанїзацій і установ, і він перевибрав Центральну Раду на нових основах, з представників ґубернїй і міст, українських партій і професійних ґруп. Потім великі зїзди скликані в травню: всеукраїнський військовий перший і другий, всеукраїнський селянський, і нарештї робітничий зїзд доповнили його склад, вибравши великі ради військових, селянських і робітничих депутатів і включивши їх у склад У. Ц. Ради. Вони представляли собою великі маси українського народу (на селянськім зїздї були представники близько тисячі волостей, на першім військовім зїздї без малого мілїону, а на другім поверх півтора мілїону узброєного українського народу).

Доповнена сими родами Ц. Рада стала правдивим орґаном широких українських мас, трудящого люду. Її авторітет признали й Українцї австрійські, американські та иньші українські кольонїї.

Ствердивши свою силу в українськім народї мусїла Центральна Рада уставити відносини до центрального росийського уряду і до неукраїнських орґанїзацій України. Вже на першім великім українськім вічу в Київі 19. березня зібрані поручили їй передати Центральному Росийському Урядови домаганнє, щоб він признав своєю заявою потребу широкої автономії для України. Та тодїшнїй росийський уряд сам стояв так непевно, що не було чого до нього з тим звертатись. Потім військовий зїзд нагадав про се саме, і Центральна Рада в серединї травня (мая) вислала депутацію до уряду, щоби домагати ся такої заяви й ріжних, підготовчих розпоряджень для переведення автономії. Але росийський уряд поставивсь неприхильно до сих домагань і відмовив їм по всїй лїнії.

Тодї представники мілїонів українського народу, зібрані в тім часї (в перших днях червня) зажадали від Ради, щоб вона без огляду на росийський уряд сама приступила до фактичного переведення в житє підстав автономного ладу. Сповняючи сю волю народню, У. Рада дня 10. червня оголосила свій перший унїверсал до українського народу, оповіщаючи його, що однинї вона сама творитиме нове житє на Вкраїнї, й покликала до послуху своїм наказам.

Сей унїверсал зробив велике вражіннє. Воно ще збільшилось, коли Центральна Рада зараз же приступила до формовання свого виконавчого орґану, ґенерального секретаріяту, для завідування ріжними справами. Тим часом як ворожо до українства настроєні люде страшно ярили ся на Ц. Раду за те, що вона, мовляв, хоче захопити власть на Українї, — в центр. урядї взяли перевагу розважні голоси мінїстрів-соціялїстів. Мінїстри вислані рос. урядом в днях 29 і 30 червня відбули в Київі нараду з Ц. Радою і ґен. секретарями в справі будучого управлїння на Українї. Ґенеральний Секретаріят, вибраний Ц. Радою, на будуче мав бути вищим орґаном управління на Українї.

Україна діставала автономію. Центральна Рада, доповнена представниками не-українських народностей України, мала бути верховним орґаном краю. Ґенеральний Секретаріят мав перебрати на себе виконавчу власть в краю.

Після того як порозуміннє з Ц. Радою було затверджене центр. урядом і проголошене другим унїверсалом Ц. Ради (3. липня), представники не-українських орґанїзацій війшли в склад малої Ради (Комітету Ц. Ради), і вона розпочала свою дїяльність уже як орґан цїлого краю й усеї його людности — не тільки української.

Здавалось, житє України виходило на рівний шлях і український народ в порозуміню з центральним урядом і не українськими демократичними орґанїзаціями міг узятись до будування нового громадського ладу. Але не так воно пішло, і на дорозї своїй українство стріло нові перешкоди, нові намагання спинити його розвій.

Після того як Центр. Рада поповнилась не-українськими представниками, вона вибрала на ново Ґенеральний Секретаріят, згідно з умовою, виробила для нього статут і подала на затвердженнє центрального уряду. Але за той час стались великі розрухи в Петербурзї, мінїстерство змінилось, взяли велику силу люде неприхильні українству. Правительство не приняло статуту виробленого Малою Радою, видало свій, полишивши Ґен. Секретаріятови управлїннє тільки в пяти українських ґубернїях, та й то не по всїм справам.

Було се дуже негарно, і для дїла не користно. Але з огляду на грізні обставини, Ц. Рада не хотїла розривати з центр. урядом і росийською демократією й рішила формувати Ґ. Секретаріят тим часом на підставі правительственної інструкції.

Обставини справдї були грізні. Петербурські замішання перекинулись на фронт, в Галичинї деякі військові части відкрили границю і починили страшне спустошеннє в прифронтових місцях. Нїмецьке військо зайняло східню Галичину, котру доси тримало росийське військо, й посунуло на Волинь і Поділє. Місяць пізнїйше нїмецьке військо прорвало фронт під Ріґою, пішло на Петербурґ, а вищий ґенералїтет пробував підняти повстаннє.

В таких тяжких обставинах полїтичний розум наказував урядови і демократії росийській звязатись як найтїснїйше з щиро демократичними течіями в усїх краях і областях, щоб охоронити державу від розвалу, а здобуті революцією свободи від противних замахів. Зібраний в Київі, закликом Центр. Ради, зїзд народів, в місяцї вереснї, вказав на потребу негайної перебудови Росії на основах федерації, щоб неспожитими силами народів і областей спасти від загибели державу, зробити її справжньою отчизною для них і одбудувати їх силами.

Але центральний уряд і росийська демократія не зрозуміли сього — і показали се на відносинах до найбільш орґанїзованої, найсильнїйшої з країн — України.

По ріжних відтяганнях центральний уряд в перших днях вересня затвердив поданих йому секретарів на ґен. секретарствах. Але не дав в їх роспорядженнє потрібних засобів, далї мішавсь до управи України: призначав своїх комісарів поза Ц. Радою; велїв їм далї вести зносини з центральними урядами поза нею; представлення ґен. секретарів зіставляв без уваги. Взагалї виявив ясно, що передаючи на папері краєву власть Ґен. Секретаріятови, в дїйсности хоче зіставити все по давньому. А сенат росийський, так той і зовсїм не згодивсь роспублїкувати вироблену центральним урядом „інструкцію Ґен. Секретаріятови“, себ то хотїв уневажнити до решти всї уступки зроблені українській автономії. Але се було неможливе.