Політика Наркомосвіти в галузі мистецтв/Стан театру
| ◀ Боротьба за репертуар | Політика Наркомосвіти в галузі мистецтв Стан театру |
Справа оперова ▶ |
|
Що до кількости наших театрів, то одночасно була розпочата між професійною спілкою робітників мистецтва й відділом мистецтва НКО боротьба — похід під гаслом 60 чи 94. Профспілка робітників мистецтва визнала, що в нас театрів 94. Відділ робітників мистецтва НКО визнав, що театрів у нас 60. Коли б усі розходження між НКО і правлінням робмису були такого характеру, то можна визнати, що є цілковита змога їх усунути, бо, дійсно, існує 94 театри з технічним персоналом, а театральних підприємств тільки 60.
Таким чином, боротьба закінчилась би визнанням правильности обох гасел. З тих 60 театрів драматичних — 34, опереткових — 21, оперових — 3 і цирків — 2. Здається, кількість театрів у нас занадто мала. Шістдесят театральних підприємств усякого роду є на всім терені України. Але, товариші, це лише частина загальної мистецької творчости в нашій країні. Тут сказано про загальну роботу театрів. Тут ми говоримо про сталі театри, про окремих робітників професіоналів. Але життя на тому не супиняється, бо крім оцих 60 театральних підприємств, здається, є 8.000 професійних робітників, що входять у склад професійної спілки робітників мистецтва. На Україні існує щось до 13.000 гуртків драматичних, хорових і музичних, маємо більше, ніж 70.000 членів аматорів мистецтва, що працюють в драматичній, художній та інших галузях. Таким чином, загальні цифри художньої і в тому числі театральної роботи в нашій країни зовсім інші, аніж я перед тим подавав вам.
Ми маємо цифру 60, коли говоримо про фаховий театр. Ці 60 театрів розподіляються так: російських театрів — 38, українських — 16, єврейських — 8, цеб-то російських театрів ми маємо в нас 64%, українських — 26%, єврейських — 10%.
Значить, культурна робота через наші театри на 64%, цеб-то на ⅗, переводиться російською мовою, а, значить, освітньо-театральна робота йде іншим шляхом, аніж той, що по ньому проводиться взагалі завдання держави, поставлене в галузі культурно-освітньої роботи що до творення української пролетарської культури.Коли справа йде про обслуговування російської нацменшости на Україні відповідною кількістю театрів, то, це справа зовсім інша. Треба вже зараз визнати, що наявність 64% театрів російською мовою й лише 26% українською мовою свідчить про те, що в галузі театру перед нами стоїть завдання дальшого переведення цілої низки заходів для того, щоб тут, на терені України, загальна лінія радянського уряду, профспілок і робітничої класи для переведення в усіх галузях, завдання піднесення і творення української культури не порушувалось; на це треба звернути особливу увагу. Повинно б бути навпаки — 64% театрів, не менше, українською мовою і 26% російською. Тут очевидячки завдання перевести в цій галузі загальну лінію уряду не притягло уваги нашого відділу мистецтв і НКО в цілому.
Товариство, може я кажу несподівані речі для декого з присутніх, що досі може гадали інакше, але уряд визнав за потрібне взяти лінію не на повернення назад, а до дальшого, глибшого переведення лінії партії в усіх галузях культурно-освітньої роботи в тому числі і театральної. Звичайно, з усіх театрів 75% це театри, так би мовити, приватні і громадські трудколективи; здається, більше все ж театрів є громадських. Але не лише державні, а й громадські театри повинні дотримуватися цієї лінії. В уся кому разі, перед нами стоїть завдання забезпечити утворення державного театру російського в Харкові, в центрі, підтримати державний єврейський театр і українізувати решту театрів державних, що одержують кошти та дотації від уряду, дотримуючись такої ж лінії і що до театрів громадських, а не державних.
Одначе, дозвольте завважити, що я вживаю назви „державні“ театри не так, як взагалі її вживають. У нас нема 15 державних театрів, а є 15 театрів, що одержують державну дотацію, і не кожний театр, що одержує державну дотацію, є державний. „Державний“ театр це не лише назва, а звання, що ми даємо окремим театрам, якщо вони виявляють відповідну художню творчість і дотримуються відповідної художньої лінії.
Із 45 державних театрів ми маємо російських опереткових 18, українських драматичних 4, російських драматичних 20 і 3 єврейських театри. Не державні театри можна порівнювати, так би мовити, з легкою індустрією в галузі промисловости. Більшість не державних театрів належить до галузи легкої театральної промисловости. Я ніяким робом не хотів би, щоб ці слова були прийняті в поменшувальному розумінні. Я кажу, що й оперетковий театр і естрада мають своє значіння і повинні пристосуватися до сучасних умов, щоб творити художні цінності і психологічно впливати на глядача і слухача: але в усякому разі треба визнати: нині що до поліпшення своєї якости, вони потрібують ще більшої уваги, ніж державні театри.
Було визнано цілковито задовольняючим керовництво державними театрами (драматичним і оперовим), що його проводить Наркомос, його відділ мистецтв і оперове об'єднання, оперовий трест, що його юридична особовість офіційно не була досі оформлена.
Перед Наркомосом стоять завдання налагодити справу керування державними театрами та тими театрами, що одержують державну підтримку — дотацію із державних коштів, утворити театральне об'єднання й окреме оперове об'єднання. Треба порушити справу про господарчу автономію в середині кожного окремого театру та оперової одиниці. Треба сполучити державне керування об'єднанням з відповідною ініціятивою кожного окремого театра, кожної окремої театральної одиниці.
Тепер перейду до керовничого кадру наших театрів. З 22 директорів у наших державних театрах ми маємо партійних З директори і 1 адміністратора. За національністю маємо: українців — 6, росіян — 6, євреїв — 10. Однак, з цих 10 єврейських робітників 2 робітники єврейського театру, а 4 добре ознайомилися з мовою й можуть керувати українським театром і бути співучасниками всього українського процесу. Коли я казав про українізацію театрів і про потребу притягти українців до цієї роботи, я ні яким робом не мав на увазі українців з крови. Тільки шовіністи й наші вороги говорять про українців з крови, а ми говоримо про таких громадян України, що можуть в дійсності взяти участь у творчості української культури, незалежно від того, яка б у них кров не була. Нам потрібна від них не їхня кров, а їхня культурна праця (оплески).
Я зачитаю вам список художніх керовників театру, що в нас працювали. Це — Курбас, Юра, Вільнер, Загаров, Романицький, Лапіцький, Мандзій.
Ці ймення подаю до уваги, для ваших критичних зауважень що до політики НКО в справі призначення директорів, адміністраторів та художніх керовників наших театрів.
Що до кадрів потрібної сили для переведення державної роботи, особливо культурного виховання, мистецького виховання робітництва та селянства, то мені не доводиться говорити про це, бо я ще з цим не ознайомився досить, але я можу сказати, що кадри в нас різношерстні та різноманітні; є кадр старий є новий кадр, і вони йдуть цілком різними шляхами в роботі театру. В усякому разі, можна відзначити, що і в галузі художнього реалістичного театрального твору, і в галузі нового театрального твору ми маємо достатні й великі досягнення, що ми можемо похвалитися ними перед іншими радянськими республіками, у тому числі, і перед РСФРР.
Поповнення акторського кадру йде самотоком, театральні школи дають лише незначну частину поповнень акторського кадру, і тому, очевидячки, може стати перед нами завдання, в усякому разі, про перекваліфікацію акторських кадрів, цеб-то про надання можливости молодим акторам провадити, крім праці в театрах, деяку іншу роботу ознайомлення з іншими театрами й підвищення своєї мистецької кваліфікації. Може виникнути питання і про екскурсії і командировки до інших місць, до інших республік то-що.
Що до матеріяльного забезпечення українського актора, — хоча, в хаті, де повісилась людина, не говорять про мотузок, — то я приєднуюсь до професійного голосу, що матеріяльний стан українського актора незадовольняючий. Пересічна плата — 100 карб., є більш у поодиноких випадках, але ж у нас по 11 державних театрах 1.870 театральних робітників, 445 з них технічний персонал, 1.325 художніх робітників. Ми досі мали незначні суми для того, щоб матеріяльно забезпечити їх повністю.