Подорож довкола землї в 80 днях/XX
——————
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ XIX. Паспарту займає ся надто живо своїм паном | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XX. Фікс входить в безпосередні зносини з Пилипом Фоґом |
XXI. Начальник „Танкадери“ в небезпечности утратити двіста фунтів нагороди ▶ |
|
В часї пригоди, котра могла так рішучо виставити будучність пана Фоґа на небезпечність, проходжував ся тойже в товаристві міс Ауди по улицах анґлїйского міста. Від коли міс Ауда приймила єго жертву завезти єї аж до Европи, мусїв він погадати про всї дальші потреби в дорозї. Що Англичанин, такий як він, відбуває подорож довкола землї з торбою в руцї, то ще може увійти, але женщина не могла так само їхати. Пан Фоґ полагодив все з властивим собі спокоєм, а на всї представленя і закиди молодої вдови, що була засоромлена такою ввіжливостию мав лише одну відповідь:
— Сего вимагає інтерес моєї подорожи, се лежить в моїй проґрамі.
Коли закінчено закупно, вернули пан Фоґ і молода жінка до готелю, де при обильнім столї спільно пообідали. По сїм панї Ауда, чуючи втому, пішла до своєї комнати, стиснувши „по анґлїйски“ руку свому спокійному спасителеви.
Цїлий вечер провів пан Фоґ на читаню „Таймса“ і „Ілюстрованих Новин Лондоньских“.
Єсли би належав до людий, що дивують ся з чого небудь, то міг би був замітити неприсутність свого служачого в годинї відповідній до спаня. Але знаючи, що парохід з Йокогами не може відійти з Гонґ-Конґ перед завтрішним ранком, не журив ся сею неприсутностию. На другий день Паспарту цїлком не явив ся на голос дзвінка пана Фоґа.
Що погадав собі сей поважаний джентельмен, коли дізнав ся, що Паспарту не вернув до готелю не міг нїхто сказати. Пан Фоґ взяв свою торбу, казав дати знати панї Аудї і післав по паланкин.
Була осьма година, а приплив моря, коли Карнатік мав виїздити, наступав пів до десятої.Скоро паланкин прибув перед браму готелю, всїли пан Фоґ і міс. Ауда до сих вигідних ноший, а пакунки везено за ними в тачках.
Пів години пізнїйше прибули наші подорожні на побереже і тут дізнали ся, що Карнатік від'їхав ще вчера вечером!
Пан Фоґ, що надїяв ся найти тут і парохід і свого служачого разом, мусїв тепер обійти ся і без одного і без другого. Але нїякий знак невдоволеня не показав ся на єго лици, а коли панї Ауда поглянула на него з несупокоєм, він сказав:
— То лише припадок, панї, більше нїчого.
В тій хвили приступив до него чоловік, що уважно єму приглядав ся. Се був аґент Фікс. Він поздоровив єго і сказав:
— Чи ви, пане, не один з подорожних Ранґуна, що приїхав тут вчера.
— Так, пане, — відповів зимно пан Фоґ, — але я не маю чести…
— Простіть, але я гадав що застану тут вашого служачого.
— Знаєте, де він? — спитала живо молода женщина.
— Як то? — відповів Фікс, удаючи зачудованє, — нема єго тут з вами?
— Нема, — відповіла міс Ауда. — Від вчера не показав ся. Чи може сїв без нас на поклад Карнатіка?
— Без вас? — запитав аґент. — Простїть, що питаю, — чи й ви мали намір відплинути тим пароходом?
— Так, пане.
— Я також, прошу панї і длятого, як бачите, дізнав я заводу. Карнатік покінчивши свою репарацию, виїхав з Гонґ-Конґ дванайцять годин вчаснїйше, не повідомивши о тій нїкого, а тепер треба буде ждати вісїм днїв заки відпливе иньший парохід!
Вимовляючи слова „вісїм днїв“ почув Фікс, що серце скаче єму з радости. Вісїм днїв! Фоґ задержаний вісїм днїв в Гонґ-Конґ!
Тепер було досить часу, щоби прийшов приказ арештованя. Словом, представителеви права, почало усьміхати ся щастє.
Можна собі виставити, що єму дїяло ся, якби єго хто обухом ударив, коли почув спокійні слова Пилипа Фоґа:
— Менї-ж здає ся, що в пристани Гонґ-Конґ суть ще иньші кораблї крім Карнатіка.
І пан Фоґ подав руку панї Аудї та пішов з нею до доків, щоби найти корабель готовий до дороги.
Перепуджений Фікс пішов за ними. Можна би сказати, що був пришитий до сего чоловіка.
Однако щастє здавало ся опускати сего, котрому так постійно служило. Пилип Фоґ перебігав три години пристань в різних напрямах, щоби бодай наймити корабель до Йокогами; але бачив лише кораблї, що набирали або скидали товар і очевидно не могли так скоро розвинути вітрил. В Фікса вступила нова надїя.
Тимчасом Пилип Фоґ не стратив голови і рішив ся піти аж до Макао глядати корабля, коли приступив до него якийсь моряк.
— Ласкавий пан глядають корабля? — запитав відкривши голову.
— Маєте корабель готовий до дороги? — запитав і собі пан Фоґ.— Маю, ласкавий пане, бат[1] ч. 43, найлїпший в цїлій пристани.
— Біжить скоро?
— Майже вісїм до девять миль[2]. Хочете єго бачити?
— Так.
— Ласкавий пан будуть вдоволені. Чи тут іде о переїздку по мори?
— Нї, тут розходить ся о подорож.
— О подорож?
— Можете мене завезти до Йокогами?
На ті слова опустив моряк руки і широко розтворив очи.
— Жартуєте ласкавий пане? — спитав.
— Нї! Я припізнив ся на Карнатік, а треба менї бути в Йокогамі найпізнїйше 14-го, щоби дістати ся на парохід до Сан Франціско.
— Жалую, — відповів моряк, — але се неможливо.
— Дам вам сто фунтів денно (1000 зр.) і двіста фунтів нагороди, єсли приїдете на час.
— Чи говорите на правду? — спитав моряк.
— Цїлковито, — відповів пан Фоґ.
Моряк відійшов на бік. Глядїв на море, вагуючи ся очевидно між жадобою заробити таку величезну суму, а страхом так далего заганяти ся. Фікса переймала смертна дрож. — Між тим обернув ся пан Фоґ до міс Ауди.
— Ви не будете бояти ся?
— З вами нїколи, пане Фоґ, — відповіла молода дама.Моряк підійшов знов до джентельмена і обертав свій капелюх в руках.
— Щож? — спитав пан Фоґ.
— Та, ласкавий пане, — відповів моряк, — не можу наражувати нї моїх людий, нї себе, нї навіть вас в такій довгій переправі на корабли, що має ледве двацять бочок і то ще в тій порі року. Впрочім ми не приїхали би на час, бо з Гонґ-Конґ до Йокогами числить ся 1650 миль.
— Лише тисяч шістьсот, — сказав пан Фоґ.
— Все одно.
Фікс віддихнув цїлими грудьми.
— Але може би се удало ся зробити инакше, — додав моряк.
— А то як? — запитав Пилип Фоґ.
— Єсли поїдемо до Наґасакі, на полудневій кінчинї Япана, тисяч сто миль звідси, або лише до Шанґай, вісїмсот миль з Гонґ-Конґ. Тодї держались би ми близько хиньского берега, а се велика користь, тим більше, що й вітер жене там ід півночи.
— Алеж я маю всїсти на американьский корабель в Йокогамі, а не в Шанґай або Наґасакі.
— Чому нї? — відповів моряк. — Парохід до Сан Франціско не відпливає з Йокогами. Він задержує ся там лише хвилю, так як і в Наґасакі, а пристань, з котрої відходить єсть Шанґай.
— Чи ви певні того?
— Цїлком певний.
— А коли відходить парохід з Шанґай?
— Одинацятого о 7-ій годинї вечером. Отже маємо ще чотири днї часу. Чотири днї то 96 годин, а єсли будемо мати добру обслугу, полуднево-всхідний вітер і спокійне море, то при вісьмох милях на годину переїдемо вже тих 800 миль до Шанґай.
— А коли можете виїхати?
— За годину. Тілько часу треба, щоби закупити поживу і розвинути вітрила.
— Отже скінчена справа! Чи ви властитель корабля?
— Так, Джон Бунсбі, начальник Танкадери.
— Хочете завдаток?
— Єсли ласка.
— Тут маєте 200 фунтів… Пане, — додав пан Фоґ, обернувши ся до Фікса, — єсли хочете скористати…
— Я власне хотїв вас просити о сю ласку, — відповів Фікс рішучо.
— Добре. За півтора години будемо на пароходї.
— Але сей бідний хлопець… — сказала міс Ауда сильно засмучена тим, що Паспарту зник.
— Зроблю для него все, що можна, — відповів Пилип Фоґ.
І коли Фікс роздражнений і розлючений пішов на корабель, удали ся обоє до бюра полїцийного в Гонґ-Конґ. Пилип Фоґ лишив там опис Паспартута і значну суму грошеву, щоби єго віднайти. Се дїяло ся у француского аґента консулярного; відтак паланкин забрав з готелю пакунки і завіз подорожних на побереже, де в пристани стояла вже о 3-ій годинї Танкадера, заосмотрена прислугою і поживою, готова до дороги.
Танкадера була прекрасною, малою ґоелєтою[3] о двацятьох бочках об'єму, з переду остро закінчена, гарно збудована і при водї значно видовжена. Можна би єї було сьміло назвати яхтом[4] до перегонів. Блискучі мідяні бляхи, зелїзні ґальванїзовані окутя, поміст білий як кість слонева — все вказувало, що начальник Джон Бунсбі знав ся на тім, як єї удержувати в добрім станї. Два єї машти похиляли ся трохи назад. Мала поміст, машт передний, машт штабовий, трикутні вітрила і иньші линви, словом була заосмотрена у всї потрібні прилади. Отже повинна би знаменито їхати і дїйстно вигравала вже богато закладів в часї перегонів кораблїв.
Служба Танкадери складала ся з начальника Джона Бунсбі і чотирох мужчин. Се були відважні моряки, що заєдно виставляють себе на небезпечність в обслузї кораблїв і дуже добре обзнакомлені з морем. Джон Бунсбі, мужчина може 45-лїтний, кріпко збудований, сильно обгорілий, з живим поглядом, відважної стати, все випрямлений, вправний в своїм ремеслї, міг і у найбільше боязливих збудити до себе довіріє.
Пилип Фоґ і міс Ауда всїли на корабель. Фікс вже там був. Сходками на задї ґоелєти зійшли до чотиробічної комнатки, котрої стїни мали вигляд рам з півокруглою стелею. На серединї стояв стіл осьвітлений звисаючою лямпою. Було се поміщенє мале, але приличне.
— Жалую, що не можу нїчим лїпшим служити вам, — сказав пан Фоґ до Фікса, котрий поклонив ся не відповідаючи.
Інспектор полїциї досьвідив чогось, в родї упокореня, а то користаючи в той спосіб з услужности пана Фоґа.
— Без сумнїву, — погадав, — се дуже чемний гультай, але все таки гультай.Десять мінут по третій піднесено вітрила. Фляґа Великої Британїї, повівала з рога ґоелєти. Подорожні сидїли на помостї. Пан Фоґ і панї Ауда кинули послїдний погляд на побереже, глядаючи, чи не появить ся де Паспарту.
Фікс побоював ся трохи, бо случай міг сюди наднести бідолаху, з котрим він так негідно обійшов ся, а тодї наступило би поясненє, з котрого аґент не мігби нїчого витягнути в свою користь. Але Француз не показав ся і без сумнїву тримав єго ще злощастний наркотик в своїх обіймах.
Вкінци справив начальник Джон Бунсбі свій корабель на широке море і Танкадера побігла скоро по филях з розпущеними вітрилами.