Подорож довкола землї в 80 днях/VII
| ◀ VI. Аґент Фікс неспокійний не без причини | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. VII. Знов один доказ більше, що в справах полїцийних паспорти не приносять нїякої користи |
VIII. Паспарту говорить більше як треба ▶ |
|
Тайний аґент побіг тепер чим скорше до консуляту. На єго усильну просьбу допущено єго зараз до консуля.
— Пане консуле, — сказав він просто, — маю сильне підозрінє, що наш пташок находить ся на „Монґолїї“.І тут розповів Фікс, що єму що лише лучило ся з служачим і з паспортом.
— Добре, — відповів консуль, — я рад би єго побачити. Але він може не прийде до мого бюра, єсли се той, кого ви думаєте. Злодїй не радо лишає по собі слїд, а впрочім тепер нїхто не зважає на таку формальність як паспорт.
— Пане консуле, єсли се проворний злодїй, а можна догадувати ся, що так єсть, то він певно прийде.
— Щоби візувати паспорт?
— Очевидно. Паспорти невигідні хиба для честних людий, але злочинцям улекшують лише утечу. Можу вам заручити, що сей паспорт буде в порядку, але надїю ся, що ви єго не завізуєте…
— А то для чого? Єсли паспорт в порядку, то я не маю права відмовити моєї візи.
— Але, пане консуле, я-ж мушу сего чоловіка задержати тут так довго, доки не дістану з Лондона приказу арештованя.
— Се вже ваша річ, пане Фікс, але я не можу…
Ще не скінчив консуль говорити, коли до дверий запукано, і до бюра увів возьний двох чужинцїв, пана і того самого служачого, з котрим говорив аґент.
Були се дїйсно пан і єго служачий. Перший подав консулеви паспорти і попросив коротко о візу.
Консуль взяв паспорт і став єго уважно читати, а між тим Фікс, засунувши ся в кут комнати, дивив ся на чужинця, як би єго хотїв з'їсти.
Перечитавши паспорт спитав консуль:
— Ви Пилип Фоґ?
— Я, — відповів подорожний.
— А сей чоловік то ваш слуга?
— Так, Француз, називає ся Паспарту.— Ви їдете з Лондона?
— Так.
— А куди їдете?
— До Бомбаю.
— Гарно, але ви певне знаєте, що цїле се візованє нї на що не здасть ся, ми й не жадаємо тепер нїяких паспортів.
— Знаю, — відповів Пилип Фоґ, — але я хочу вашою візою виказати ся, що я був в Суезї.
— Про мене, — сказав консуль. Відтак підписав паспорт, положив на нїм дату і прилїпив стемпель. Пан Фоґ заплатив належність, склонив ся зимно і вийшов зі своїм служачим.
— А що? — спитав аґент.
— Щож би, — відповів консуль, — виглядає на цїлком честного чоловіка.
— Може бути, — сказав Фікс, — але не о то йде. Ви не замітили, що сей джентельмен подібнїсенький до опису, що менї прислали?
— Не перечу, але ви знаєте, що всї описи…
— Я вже сю справу розслїджу, — відозвав ся Фікс. — Слуга, здаєть ся, не такий, як єго пан, тим більше що се Француз, не може мовчати. До побаченя пане консуле.
По сїм вийшов аґент, щоби віднайти Паспартута.
Тимчасом пішов пан Фоґ з будинку консулярного до пристани, дав служачому кілька припоручень, всїв на човен та поїхав назад до корабля і удав ся просто до своєї каюти. Тут виймив записну книжочку і написав що слїдує:
„Від'їзд з Лондона в середу дня 2 жовтня, о год. 8 мін. 45 вечером.„Приїзд до Парижа в четвер дня 3 жовтня о год. 7 мін. 20 з рана.
„Від'їзд з Парижа в четвер дня 3 жовтня о год. 8 мін. 40 перед полуднем.
„Приїзд, дорогою на Мон Сені, до Турина в пятницю дня 4 жовтня о год. 6 мін. 35 перед полуднем.
„Від'їзд з Турина в пятницю дня 4 жовтня о год. 7 мін. 20 перед полуднем.
„Приїзд до Бріндізі в суботу дня 5 жовтня о год. 4 пополудни.
„Від'їзд на „Монґолїї“ в суботу дня 5 жовтня о год. 5 пополудни.
„Приїзд до Суеза в середу дня 9 жовтня о год. 11 перед полуднем.
„Сума годин 158½ т. є. 6½ днїв“.
Пан Фоґ вписав сї дати до подорожної записної книжочки, що обіймала, почавши від 2 жовтня до 21 грудня, на одній сторонї місяцї, днї і години, коли після розкладу їзди мало ся до якоїсь місцевости приїхати, а на другій сторонї мало вписувати ся дїйсний приїзд до головних місцевостий: Парижа, Бріндізі, Суеза, Бомбаю, Калькути, Сан Франціска, Нового Йорку, Ліверпуля і Лондона, так що на кождім місци, де пан Фоґ приїхав, міг собі обчислити, чи він припізнив ся, чи зискав що на часї.
Отже сего дня т. є. в середу 9. жовтня обчислив п. Фоґ, що приїхав як раз після розкладу їзди і не зискав та не стратив нїчого.
Потім казав собі до каюти подати снїданє. Іти оглядати місто цїлком не думав, він належав до тих Анґлїйцїв, що кажуть оглядати краї, куди їдуть своїм служачим.