Повна збірка веселих віршів/Подорож до Єрусалима

Повна збірка веселих віршів
Степан Руданський
Приказки про Жидів
Подорож до Єрусалима
• Цей текст написаний желехівкою.
• Інші версії цієї роботи див. Подорож до Єрусалима
Джерсі-Сіті: «Свобода», 1915
Подорож до Єрусалима.

Межи нашими Жидами
Поголос пустив ся,
Що нїби то в Русалимі
Месіяш родив ся…


І зібрало ся аж десять
Грубих бородатих,
Грубих десять арендарів
Та самих богатих.

І зібрались в Русалиму,
Скриньку гроший взяли,
В проводатарі для себе
Чумака наняли.

Дають йому свою скриньку
І в перед пускають,
А за ним самі поважно
В поход виступають.

Ідуть, сопуть арендарі,
Жаден нї словечка…
Аж ось в ночи забілїла
Перед ними гречка…

„Чи бачите, — чумак каже, —
Як білїє море?”
А Жиди всї: „Вей мір, вей мір!…
Лихо нам та горе!”

— „Яке лихо, — чумак каже:
Підіймайте поли!
Ви пройдете через море,
Нїби через поле!…

Лиш за мною як у око,
А то буде й амінь!…

В саму прірву, аж до біса
Підете, як камінь!”

Захиталась під ногами
Зарошена гречка…
Ідуть Жиди, аж трясуть ся,
Жаден нї словечка…

Вийшли з гречки арендарі,
Аж і лїс видати.
Ідуть вони аж до лїса,
Стають ночувати.

Поставали Жиди на ніч,
Став один ходити —
Чи де який не згубив ся,
Хоче полїчити…

Ходить, ходить, Жидів лїчить —
Тілько девять має…
А себе самого дурень
То і забуває.

Становить ся сам у лаву,
Другий виступає:
Лїчить, лїчить, не долїчить,
І все девять має…

Всї лїчили, але жаден
Дурень бородатий
Не згадає, не зміркує
Що він сам десятий…


Не зміркують арендарі,
Нїчого робити —
Ідуть вони до Івана,
Просять полїчити.

Полїчив він, втихомирив,
Пора-б спочивати…
„А що, мої арендарі,
Де будете спати?”

— „Так, Іванцю, положи нас,
Щоб вовк не почуло,
Щоб всї були в серединї,
А з краю не було!…”

— „Добре, — каже, — арендарі!
Я вже й місце маю:
Як уложу, то не буде
Нї жадного з краю…”

А там саме на полянї
Груша зогнивала,
А під нею прездорова
Комашня стояла.

Іде чумак до комахів
Із орендарями,
Розкладає на-около
Жидів головами.

„Та глядїть же, — промовляє, —
Лежіть, Жиди, тихо!

А то послї почуєте,
Яке буде лихо!…”

Пішов і сам постелив ся
Під зеленим дубом
І заснув собі до раня
Кохано та любо.

А тим часом арендарів
Обсїли комахи…
Гризуть, їдять на всї боки, —
Мовчать сїромахи.

Гризли, гризли на всї боки
З вечера до раня;
Нагризли ся собі в волю
Та до вподобаня…

Пробудив ся чумак рано,
Жидів оглядає.
„А що? добре було спати?”
Жидову питає.

— „Ай, Іванцю, що тут було?
Яке було лихо?
Але ми, таки розумні,
Всї лежали тихо!…”

— „Тілько й щастя, арендарі,
Що тихо лежали,
А то були-б вас до лиха
Всїх позаїдали…


Уставайте-ж, арендарі,
Та молїть ся Богу!
Роса впала, зійшло сонце —
Пора у дорогу!”

Повставали арендарі,
Богу помолились
І снїдати не снїдали,
В дорогу пустились.

Ідуть вони за Іваном
В лихую годину
Через нетрі, через пущі,
Та через тернину.

І де вже їх не носила
Нечистая сила!
А все таки серед лїса
Нічка захопила.

Смерклось добре. Стало темно.
Треба ночувати.
„А що мої арендарі,
Де будете спати?”

— „Іваночку, голубчику!
Кажуть Жиди грубі, —
Сеї нічки ночувати
Хочемо на дубі”.

І полїзли аредарі
На верх дуба спати,

Ще й говорять чумакови
Гиляки обтяти

А чумак обтяв гиляки,
Ще й капця одному,
Узяв собі скриньку з грішми
Тай пішов до дому…

Зійшло сонце по-над лїсом —
Жиди не злїзають,
Як ворони на гиляках,
Чумака чекають.

Просидїли до полудня
Все Івана ждали,
Але його нема й духу,
Поминай як звали!…

Починають арендарі
Самі міркувати,
Як їм грубим арендарям
З дуба позлїзати.

Присудили, щоби Лейба
За гиля вчепив ся,
Щоби Лейбі грубий Мошко
За ноги вхопив ся;

Щоб за Мошка взяв ся Гершко,
Щоб за Гершка Хаїм…
„Як вчепим ся, — кажуть,-— разом,
То всї позлїзаєм…”


Бере Лейба за гиляку,
Що сили вчепив ся,
По нїм злазить грубий Мошко,
За нього вхопив ся.

По Мошкови злазить Героїко
І його хватає,
По них решта арендарів
Повзає, злїзає.

Кричить Лейба, репетує —
Не може тримати.
Але йому Мошко радить
Руки поплювати…

— „Поплюй руки, поплюй руки!”
Жиди бормотїли,
Але Лейба ще не плюнув,
Як всї полетїли!…

Щось з годину арендарі
Покотом лежали!
Прочумались, як з похміля —
Ледви повставали.

Повставали арендарі;
Всї були хороші —
І без хлїба й без одежі
Та ще і без гроший.

Беруть вони, за Мойсея
Лейбу обирають,

І холодні і голодні
В похід виступають.

І пішли Жиди голодні,
І йшли день і нічку,
Аж наткнулись перед сьвітом
На глибоку річку.

Наткнули ся тай ґерґочуть,
Що мають пригоду.
Але Лейба десь наглянув
Липову колоду.

Біжить живо до колоди,
На неї сїдає;
Ще живійше арендарів
Решту закликає.

Тай каже їм на колодї
Себе підійняти
І до неї поясами
Ноги привязати…

І збігли ся арендарі,
Підняли колоду,
Привязали Лейбі ноги,
Пустили на воду.

Але тілько старий Лейба
Проплив середину, —
Так у воду й повернув ся
В лихую годину!


І не стало уже Лейби,
Тільки видно пяти!
І дурні арендарі
Стали викрикати:

„Ото дурень старий Лейба!
Ото дурень хусит!
Так далеко до берега,
А він ноги сушит!…”

 
——o——