ґерґотати

ґерґетати

Ґерґета́ти, ґечу, чеш, гл. 1) = Ґелґотати. Гуси усе ґерґечуть. О. 1861. I. 322. 2) = Джерґотати.

Ґелкота́ти, кочу́, чеш, гл. = Ґелґати. Гуси з радощів сичали й ґелкотали. Бор. 25.

Ґе́лґати, ґаю, єш, гл. О гусяхъ: кричать. Аф. 357.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Ґерґота́ти, ґочу́, чеш и ґерґоті́ти, ґочу́, ти́ш, гл. 1) Кричать (о гусях, индюках). Рябко спитать хотів, але Рябків язик був в роті спутаний, неначе путом з лик і ґерґотів щось як на сідалі индик. Г. Арт. (О. 1861. ІІІ.). 2) Говорить на непонятном языке, *чаще на еврейском. Вони з нашим Шимком про щось ґерґотали; ну я не розібрав. Пир. у., Кононівка.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28