Перша читанка (1921)/Школа й наука

by Склав А. Воронець

◀ Поза двором

Перша читанка Склав А. Воронець Школа й наука

Як треба жити ▶

Малюнки: Юрій Магалевський

1921

III.

Школа й наука.

74. АЗБУКА.

 

Коли хочеш ти читати,
То мене повинен знати;
Бо коли мене не взнаєш,
То нічого не вчитаєш.

 

75. ПЕРША КНИЖКА.

Не довго ходить Івасик у школу, а вже й навчився читати й писати. Прийде, було, Івасик зі школи, принесе книжку гарну-прегарну та й читає ввечері. Тато й мама слухають, як читає синочок; радіють, що дав Бог їм таку втіху. А Івасик так полюбив книжки, що й не розлучається з ними.

Приказка. Аз та буки, а там і науки.

76. ЗАГАДКА.

 

Було я на полі, Було і в водиці, А згодом дісталось Тобі на плечиці. Стало негодяще — Викинули з хати;

Знов стало в пригоді, — Людей научати. Бачиш мене часто, Невже не пізнаєш?… Дивишся так пильно, Очей не спускаєш!

77. ЯСНИЙ РАНОК.

Гарно було діткам грітись у тепленькому ліжку. Прокинулись вони й чують ласкавий голос матері: „Вставайте, дітоньки, пора! Уже й сонечко ген-ген піднялось. Як гарно й мило надворі“. Ох, як хочеться ще трошки полежати в теплі й добрі…

А мама далі: „Вставайте, вже й корівка їстоньки просить, горобчики цвірінькають… А Маруся з Петриком побігли до школи“. — „До школи?“ — скрикнули діти й раптом зскочили з постелі. „Зараз і ми до школи“.

Приказка. Аби охота — вивчитись можна.

 

78. ДИТЯЧА РОЗВАГА.

Загадка.

Бачить — не бачить, Чути — не чує, Мовчки говорить, Дуже мудрує. Кривду соромить, Правди навчає,

Часом жартує — Смішки справляє. Люба розмова; Дай, Боже, діти, З нею до віку Знаться — дружити.

Відгадка.

Хто ж то такая В світі щаслива, Мудра, правдива І жартовлива?

Як не вгадали — Стану в пригоді: Річ коротенька — Книжка, та й годі.

79. СВОЇМ РОЗУМОМ.

Сиділи у школі на одній лаві Івась і Петрик. Івасик був спритний хлопець, швидко думав, жваво й весело розказував, про що його питав учитель. Петрик був тихий та несміливий: зпершу подумає, а потім зтиха і скаже. Було не встигне вчитель спитати, — Івасик уже й скаже, а Петрикові й подумати ніколи. Учитель каже: — „Івасику, дай Петрикові подумати, не поспішайся казати попереду“. Тоді Івасик зтиха шепоче, що треба. Не стерпів Петрик та й каже вчителеві: — „Сяду я в иншому місці, — я хочу сам доходити розуму“.

 

80. ЧИТАНКА Й ГРАМАТКА.

 

Раз на покуті лежали Читанка й граматка; З дива доброго між ними Почалася сварка. Гордовито почала Читанка граматці: „Чого тобі тут лежать, Зо мною рівняться? Ти така собі мала… Й толком не багата.

Чи не думаєш, бува, Стать за панібрата Такій мудрій, як от я?“ — „Не думаю цього я,“ Так граматка одказала Й, одказавши, докінчала: „Ти велика, я маленька, Ти заможня, я бідненька. А тебе не прочитають, Як раніш мене не взнають“.

81. ДО НАУКИ, ДІТИ.

 

Ой, учіться, діти любі,
Хоч ви ще й маленькі;
Без науки нині люде
Дуже всі бідненькі.

 Як Івась не научиться,
 То Іван не зможе;
 Молоденький вік минає
 Швидко, мій небоже.

Ну ж до книжки, доню люба,
Та й ти, сину жвавий,
Пильним дітям помагає
У всім Бог ласкавий.

 

82. ШКОЛЯР.

Миколка такий школярик гарнесенький був: сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка. Та ще ж такий чорнобривенький, білолиценький, носик невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями. Воно й училось — нівроку йому. Страх яке до книжки було: чита, одно чита, а особливо як на урок загадають щось таке — чи про луку, чи про ліс… Ну й любило це!

— Мій синочку, — каже було мати, — гляди, слухай учителя! Учись…

— А вчись, — додає батько, — звісно, вчись! А ну, сюди книги! Багато вивчив уже?

— Оцю вивчив і цю, а цю… ось поки, — показує пальцем Миколка батькові.

— Ото по той бублик? Ач, бублик який… Що воно за бублик такий?

— То „О“.

— „О?“ Ач яке! А то — далі? Що то за кочерга така?

— То „Г“.

— Ач яке!… А картинки є тут?

— А є… ось, — знайшов Миколка.

— Ач як!… А то ж що за капиці такі?

— То хмара. А знаєте, тату, хмара з чого?

— Бо-йо-зна… як можна сили Божі знати!

— А я знаю!… З води… парою йде вгору.

— Ач який… І он про що знає!

— Я ще й про блискавку і про грім знаю. Це елєктричність… із землі набірається у спеку, та й креше там, і грюка.

Батько так дивиться на нього, а мати:

— Який! А ще ж тільки другу зіму в школі він.

83. РОЗУМНИЙ ПАНИЧ.

 

Привіз дідич раз на свята Ізі школи сина І не може натішитись, Що вчена дитина. Раз здиба̀є гуменного І тому хвалиться: „Ото“, каже, „мій синочок, Як у школі вчиться!…

Та і розум, що за розум! Як тобі, Іване?“ — „А мені то щось не так-то Здається, мій пане! Бо як би наш панич мали Розуму доволі, То нічого їм би було Вчитися у школі!“

84. БАРАБАН.

(Байка)

Барабан, барабан
 Бубнить, гуркотить, гуде,
 Нікому спати не дає;
А хто б думав — він страх вельможний,
 А тут гуде він, бо — порожній.
 Хто розуму не має, —
 Також таким буває.

 

85. ШКОЛЯР У СІМ'Ї.

В хаті бідно. Убоге світло вилискувалось на темних іконах; далі, в сутінку, видко було піл та трохи печі.

Низенько схиливши кучеряву голівку до лямпочки, сидів за писанням хлопчик і зтиха скрипів пером по папері.

Серед хати на долівці стругав дошку господарь хати, Клим. Жінка його сиділа на лаві й пряла. Кожен пильнував своєї роботи, і всі мовчали.

Дописавши сторінку, хлопчик потягся, згорнув зшиток і положив його у свою школярську торбинку. Потім узяв із полиці книжку, чепурненько розправив її, розгорнув, зложив перед собою руки і став читати в-голос.

Мати присунулася з гребінем ближче до хлопця, повагом витягла довгу нитку і, киваючи головою, осміхалася. Батько підвів голову од роботи і прислуха́вся…

86. ЛІТЕРИ.

 

У бруднесенькому зшитку Літери жили, Тільки мали спокій влітку, Зіму ж всю ревли. В них була недобра мама — Галя — куций ніс, Більш книжок любила поле, Сонце, річку, ліс.

І жалілись на дитинку Літери гуртом: „Нам криву зробила спинку!“ „Нас з якимсь хвостом!“ „Нам забула пружку дати.“ „Нам дашки й крапки.“ „Ах, яка недобра мати!“ „Бідні ми дітки!“

87. ЗАГАДКА.

 

Маненьке, кругленьке, Наче-б-то скляненьке, І звіря стріляє, І книги читає;

У ямці бовтається, Ніде не валяється, Усякому служить, А часом — то й згубить?

88. КОЛИ Б ДО ШКОЛИ.

Надворі сонечко ясно світить. У школі повно дітей. Один хлопчик читає з протягом Хо-ма, ма-ма. Далі другий почав читати. Учитель допомагає, як який школяр не добре розбірає. Крізь одчинене вікно чути, як школярі вчаться у школі.

Під школою стоїть, зігнувшись, Петрусь. На Петрусеві стара батькова куцина, на ногах якісь шкарбани, велика драна шапка аж на ніс йому насувається. Повз школу йдуть Петрусеві батько та мати. Пильно слухає Петрусь, як учаться діти, й не бачить батька та матері. Подивилась, подивилась мати на Петруся, і сльози їй на очах забреніли. Тоді каже батькові зтиха:

„Чи не віддати б нам, старий, і свого хлопця до школи?“

— Не видно нам до школи, — каже батько, зітхнувши тяжко. — Як до школи хлопця посилати, то треба перше одежинку справити: і свиту, і чоботи, і шапку. На це грошей чимало треба, а де ж нам їх узяти?

— Візьмімо на відробіток, — каже мати. — Ти ж бачив, як він пильно дослухається. Людські діти ходять та вчаться, і йому ж хочеться. Як би таки вивчився хлопець, то, може, краще б йому жилося на світі, не був би він такий темний та безпорадний, як ми.

Довгенько радились та міркували батько з матіррю, де грошей добути на одежу Петрусеві. Дуже вони вбогі були, то й важко їм було грошей добути. Нарешті, таки добули і справили Петрусеві одежу, а тоді одвела його мати до школи.

Гарний школяр вийшов із Петруся.

89. УЧІТЕСЯ!

 

Учітеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, — Свого не цурайтесь:

Бо хто матірь забуває, Того Бог карає, Чужі люде цураються, В хату не пускають.

90. СКІЛЬКИ ЛІТЕР У ГРАМАТЦІ?

 

Розкудахтались на дворі Всі гуски, курки й качки, Що немає їм спокою Від хазяйської дочки; Відколи учитись стала, Запаніла так, що край: Перше з нами як гуляла, — А тепер і не займай! Тільки візьме в руки книжку, Сяде тихо край вікна, Все читає нишком книжку, Наче зовсім не вона. Півень став посеред двору, Крикнув „ку-ку-ку-рі-ку:“ „Ось послухайте, панове, Я скажу вам річ таку: Це вона гордує нами, Ось у чому таїна, —

Я довідався од мами: Знає літери вона!“ Качки враз загомоніли: „Ач тепер вона яка, Хоч ми в школу не ходили, А теж знаєм „ка-ка-ка!“ Гуски, витягнули шиї І сказали: „Еге-ге, Хоч нас в школі не учили, А й ми знаєм „ґе-ґе-ґе!“ „Не звіряйсь діткам ніколи,“ — Котик тут з жалем сказав: „Хоч не бігав я до школи. А теж знаю „няв-няв-няв“. І корівка каже: „Мати Мене кинула саму, Я не вчилася читати, А теж знаю „му-му-му“.

Кінь озвався: „До читання Не було в мене снаги, А й я знаю привітання „Ігі-гі-гі-ігі-гі!“ І собака зажурився: „Чи ж я її не кохав, Правда, в школі не учився, А все ж знаю „гав-гав-гав“. І курчаточка дрібненькі Теж белькочуть і собі:	„Нас не вчила в школі ненька, А й ми знаєм „пі-пі-пі“. Брязь! Віконце відчинилось, І озвалася з вікна Гарна дівчина товстенька. — Зрозуміла все вона. „Ви чого зняли там галас? Ну, не сором вам усім: — Скільки літер у граматці, А згадали тільки сім!

Ну, то йдіть тепер від мене
І живіть собі в хліві:
Ви гуртом лиш сім згадали,
А я знаю трицять три“.

91. ПРИКАЗКИ ПРО НАУКУ ТА РОЗУМ.

1. Наука в ліс не веде, а з лісу виводить.
2. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.
3. Наука кожному придасться.
4. За письменного трьох неписьменних дають та й то не беруть.
5. Розум більший над силу.
6. Навчай инших, і сам навчишся.
7. Знайко біжить, а незнайко лежить.
8. Слухай тисячу раз, говори один раз.
9. На те коня кують, щоб не спотикався.
10. Добре тому жити, хто знає, що говорити.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні. Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року. Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років. Автор помер у 1935 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.