Панські жарти (1919)/XVI
| ◀ XV | Панські жарти XVI |
XVII ▶ |
|
Сидїли в ґанку пан і панї
За снїданєм, коли нараз
Юрбою, з шумом, наче пяні
Ми все подвірє заступили.
Комісар попереду нас.
При нїм гайдук ішов, що сили
Торохтячи по тарабанї.
Поблїдла панї, піднялась,
Поглянула, трохи не впала,
І білі руки заломила,
І не то з питанєм, не то
З сумним докором в очи мужа
Поглянула. Та знать не дуже
І пана втїшило тото
Незвикле зборище. Ще дужче
Змішавсь, аж зуби закусив,
Коли побачив, хто зтрусив
Сей збір. Комісар! Так йому ще
Нечистий вязів не скрутив?
Ну, буде лихо неминуще!
Та щоб вспокоїти жону,
Пан з ґанку звільна і поважно
Зійшов, і грізно та протяжно
Звернув ся до селянства: „Ну,
Чого ви тут?” При тім став так,
Що до комісаря плечима
Був звернений і наче й разу
Його не бачив. Гайдучина
Знов в барабан заторохтїв;
Комісар з злости наче рак
Почервонїв. Лиш що хотїв
Пан щось казать, аж над ушима
Його: „З цїсарського розказу!”
Мов ніж по склї заскреготїв.
Пан обернувсь. „А, пан комісар!
Рідкі в нас гостї! Nu, wie geht's?
Давно зі Львова? Вже конець
Їздї? Ну, що там каже цїсар?”
„То є патент цїсарський з тня
Сїмнацятого цвітня, року
Пішучого! І во імя
Цїсарське — с савтрішного строку
У краю панщини нема,
Танини сносять ся й семля
Хлопам дає ся рустікальна,
А тїтичам за право те
Сам цїсар з каси заплате —
То воля цїсаря пуквальна!”
O Sapperment! Warum nicht gar!”
Пан скрикнув, мов змий вкусила.
„Великий цїсар! Царська сила
Над всїми нами! Значить — дар!
Дар для хлопів. Який цар добрий!
Та щоб той хлопський рід хоробрий
Після заслуг обдарувать,
То треба нас обрабувать.
Віднять нам те, що з волї неба
Вважалось нашим. Що й казать, —
Чудесна добрість! От як треба
Народню вдячність здобувать!
Га, що-ж, ми дурні, раді вчить ся!
Слабі ми, мусимо корить ся!
Лиш прошу, ще одно скажіть,
Чи є там ясно в тім патентї:
Де хлопи паном не контенті,
Сейчас до кіс, ловіть, вяжіть!
Чи там наказані пожари,
Різня, убійства, люті кари,
Рабунки панських дібр усїх?”
„Herr Schlachziz!” — відказав комісар,
„Herr Schlachziz, maessigen Sie sich!
Топра тля всіх пашає цїсар.
А про ропунки та ріснї
Патент нїякий не ховорить”.
„І в сорок шестім роцї нї?”
„Herr Schlachziz, пан є туше скорий
В пітосрінях! А лїпше-п тати
Вше сорок шестому спокій!
Самі ви, польські атентати
Зачали на хлопів стріляти,
Самі на власний карк ви свій
Стягли піту! Я, панї цєю,
Як пи в вас кльоп пув шольовік,
То він пи вас не пік, не сїк,
А грудю заступив своєю;
Та па! Не те вам в хольові!
Тля кльопа пуки і панщизна,
А в вас повстаня все нові,
Вас све ойчизна-шляхетчизна!
А як нащ цїсар після прав
І пана й кльопа тут трактує,
Ви в крик, що вольносць, вам украв,
Що кльопа вам урят пунтує.
Нї, пане, ти тепер посунсь!
Кльоп не слїпий, кльоп топре паче:
Отсе сторове, те поляче, —
Der Bauer, пане, ist für uns!
Тепер пропали атентати!
А як які вовки прийтуть,
Шоп нашу стайню напатати,
То вше тут вірних псів найтуть,
Шо топре вуха їм намнуть.
„O sapperment! Тяжкі часи,
Коли вже все зійшло на пси.
А псів богато в нашім краю!
Та тілько-ж, панцю, я гадаю,
Ви помилились, як за псів
Вважаєте отих хлопів.
Пси вірні свого пана знають.
Пси вірні у тяжкій годинї
Його боронять, заслоняють!
Нї, се не пси, а просто свинї!
Не віриш? От попробуй лиш
Ти моїм псам перечитати
Сей свій патент, то гнеть уздриш,
Як кинуть ся тебе витати”.
„Herr Schlachziz!” пискнув ображений
Комісар, луком випяв грудь
І руку звів — та пізно! Лють
Перемогла вже в панськім серцї…
Він тупнув, крикнув, мов скажений,
Почервонїв, а у очох
Заграли іскорки зловіщі.
„Der Teufel drein! Він тут на герцї
Прийшов зо мною. Швабський кньох!
Гей, хлопцї, хто-сте найсильнїщі,
Беріть його і заведїть
У псарню й фіртку защепіть, —
Най псам патент свій прочитає!
А ви роззяви (до хлопів
Звернувсь) ще мало патиків
Набрали? Що за біс вес пхає
Під мої руки? Браму там
Замкнїть! Ось я снїданє дам
Всїм, хто тут є! Де лози, буки?”
Ми помертвіли. Поки ще
Отямились, а слуги вже
Комісаря за руки ймають,
І хоч він як кричав, пручавсь, —
Бігцем помимо волї мчавсь,
Лиш поли фрака з заду мають.