РИГА.

Рига—столиця Латвії. На станції повно людей різних національностів, навіть персів та індусів. Всі вони їдуть на Захід через Латвію, бо Польща вбачає в кожному, хто хоче переїхати через її кордони, — більшовика. Тим користуються латиші й литовці, маючи з переїзжих матеріяльний зиск.

Духота, тіснота. Де-хто пропонує лишитися на добу в Ризі, щоб оглянути „Палац чорних“ із лицарської доби. Це охоче підтримує й носій — він готовий до послуг, бо матиме з цього заробіток — від пасажирів і від готелю, що правлять за добу постою втричі більше, ніж найкращий готель у Москві.

Але що нам Рига? — „дайош Европу!“ провінцію ми й у себе побачимо, а колонії зможемо дослідити і то типовіші далі на Захід… Перед нами ще Чехія…

Латвія таки добула десь комплекти вузькоколійових вагончиків — розхитаних, порепаних, з гостинними щілинами для вітру…

Сідаємо в один з них і скулившися від настирливого протягу, що гуляє всюди, „мчимося“ в напрямку Німеччини.

Наш сусід, — купець німець. Увесь час він уважно розглядає свій „гандльбух“, студіюючи класифікацію вояжових крамів та їхню технічну якість.

Нарешті забалакав: — Чому ви такі веселі? Адже ви — росіяни? Певне тому, що вирвались із більшовицького раю?

Ми пояснюємо: нам приємно, радісно почувати міць нашої країни.

Німець кисло всміхається.

— М-да… — відповідає, — але чим-же ваш край міцний? Ось наш (тоб-то Німеччина), — то инша справа! — і він показує нам білого металю німецьку марку.

У відповідь — приятель дзенькає коповиком щирого срібла з малюнком робітника, що б'є по ковадлу молотом…

Німець здивовано придивляється, дзенькає ним, морщить чоло, кисло всміхається і на диво робиться балакучим, питає про торгівлю і т. и. В його словах чути, що він незадоволений своїм гандлем у Латвії та Литві, що йому хочеться їхати з крамом до СРСР.

— Ну, й чому-ж не їдете?

— Е, — пихкнув цигаркою. — Знаємо вашу свободу. Коли-б я збив зайву копійку, ваш „неп“ скаже мені: „А ну, лишень ке свої долари, давай свої червінчики сюди“… — і він зручним рухом прикажчика загріб однією рукою в долоню другої зі столика порох, демонструючи, як у його будуть відбирати долари…

Ми сміялися з його наївности. Сміявся й він сам, витираючи забруднені долоні.

За півдоби потяг встиг перевезти нас через Латвію й Литву, що різняться одна від другої хіба лише тим, що в останній носять блакитну французьку уніформу… і підвіз до Німеччини.

Старий кордон Ейдкунен.