Нотатки мандрівника/Горобці й Тюільрі

Нотатки мандрівника
Ол. Досвітній
Горобці й Тюільрі
Книгоспілка, 1929
ГОРОБЦІ Й ТЮІЛЬРІ.

Бідолахи паризькі горобці! Не мають притулку, поживи… Який може бути притулок на тих розкішних платанах, що скучерявили всі вулиці Парижу, коли тобі ані руш на долівку, до накиданого, наметеного всякого сміття-поживи… Оті проклятущі авто!.. Просто як ті бджоли метушаться сюди й туди.

Єдина втіха — Тюільрі… Спокійне привілля парку… Тут тобі й вода перламутровою мітлою плеще з водограїв, тут тобі й дітвора щебече поміж дерев… Тут тобі завше знайдеться якийсь дідок пенсіонер, або сантиментальний поет, що принесе повну кешеню зерна або крихот і сипле й сипле цим сіреньким пір'ястим жевжикам

А вони табунцями торгуються, увірінькають, сваряться поміж себе… метушаться по-між ногами благодійника… підстрибуючи у повітря… хапають із рук, а де-які мудріші встигають навіть вскочити аж у кешеню слідом за рукою, що полізла за крихтами…

Дітворі — ніколи цим розважатися; вона повна захоплених іграшок: хто кого перегонить, піймає, хто краще верховодитиме тими іграшками, хто у них буде першим?

А мармурові та бронзові статуї Венер, німф, мавок, замислено чи весело дивляться на все це і гадають:

„Чому не всюди така краса? Чому не всім так радісно… як нам отут у Тюільрі?!“

Вони були свідками жахливих подій, що оттут, збоку відбувалися на Конкорді… свідками королівських променадів… їхнього тріумфу… Ентузіязму мас за часів комуни і безтямного гарцювання „захисників порядку“…

Все це в минулому…

Що віщує їм майбутне?..

Про те мовчить чудовий Тюільрі…