ЛУВР.

Лувр — світовий мовчазний інститут, музей краси й історії культури часів од вавилонського царства до XX століття.

Щоб досконало його дослідити, треба не тижнів, а — місяці, роки. Є тут чому повчитися, хто вивчає історію культури, а особливо — історію розвитку і ледарства тієї класи, що панує.

Ми говорили вже про Дрезденську Галерею, а через те саме нема рації спинятися на цьому у Луврі. Ми можемо вихвалятися тими світовими творами скульптури, малярства і їх творцями, що залишили нам у Луврі свої цінності; ми можемо з піною у рота доводити:

„Е, мовляв, що там не кажіть, а минула мистецька культура далеко вища від сучасної“; ми можемо годинами й днями тут простоювати проти Джіоконд, веселих революцій Делякруа; проти Мілоської Венери; ми можемо насолоджуватися красою всього мистецького багатства, але відбитку великих подій Франції ми в них не знайдемо…

Тут можна дослідити розвиток мистецтва і його боротьбу за форму, — реалістів із романтиками, ренесанс свого часу в усій своїй величі форми.

Відчуєте різні школи: французьку з її класичним представником — Делякруа, еспанську — з Мурільо, голандську — а Рембрандтом, фламандську — з Рубенсом та ранішими італійськими — з Мікель-Анджело й Тіціаном.

Правда, красу Венери Мілоської ми можемо побачити й на лихтаревих венерчастих поставах паризької опери… — що з неї тхне льохом.

Проте, тут є чому повчитися. Лувр є неоцінимою оселею для дослідників минулих культур різних народів, прадавніх часів і епох, зразковою лабораторією для митців, особливо малярів.

Лувр оминув епохи великих подій Франції…

Лувр зберіг у собі культуру, що нагромадили Наполеони, Медічі…

Лувр не визнає Маратів, ні навіть Робесп'єрів, як не визнають їх володарі, вчені та знавці культури „Бріановських“ Францій…

Годі, бо почувається, як наших митців починає курцюбити від таких слів.