Норми української літературної мови/3

by Олекса Синявський

◀ § 2: Апостроф та знак наголосу

Норми української літературної мови Олекса Синявський Літери і звуки § 3: йо, ьо

§ 4: г — ґ ▶

Львів: Українське видавництво, 1941

йо, ьо

§ 3. Відповідно до рядів:

а — я
у — ю
е — є
і — ї

де я ю є ї визначають йа, йу, йе, йі в початку складу та ьа, ьу, ье після приголосних (про ї після приголосних буде далі), на сполучення йо та ьо (після приголосних) в українській мові немає окремої літери, отже поряд написів

ага — яга, рад — ряд

ушка — юшка, суди — сюди
е, що там — є що там, сине мій — синє море

іде — іде тощо,

пишемо

ого — його, на лоні — на льоні (льон)
топнути — тьопнути, троє — трьох і т. ін.

Таким чином, як бачимо, коли треба нам означити, що по приголосному іде йо в вимові, як у початку складу, то й апострофа по тім приголоснім не треба ставити (як то потрібно перед я є ю ї), досить самого йо: зйоржитися, серйозний тощо (але після м'яких приголосних перед йо у чужих словах пишеться ще й ь — див. § 135).

Розриваючи слово при перенесенні з рядка в рядок, не можна відривати й від о, бо це ж один склад, напр., треба переносити га-йок, ло-йовий, лойо-вий, як також не можна розривати й ьо і відривати їх від попереднього приголосного: пе-ньок, ба-дьорий, бадьо-рий і т. ін.