Наші визначні жінки/Олена Кисілевська
| ◀ Дехто з молодих українських письменниць | Наші визначні жінки Олена Кисілевська |
|
Велика для нас постать Н. Кобринської — вона перша розворушила наше жіноцтво й організувала його. І ця організація розцвіла пишним квітом. Хоч і померла провідниця, та біля цієї справи стали такі визначні жінки, такі щирі, міцні діячки, як: У. Кравченко, О. Кисілевська, М. Рудницька й інші.
Скільки здорової енергії, скільки чулої душевности внесли вони в цю творчу організаційну працю за ці 50 літ, що перебігли від початку організації до теперішнього її ювілейного менту!
Олена Кисілевська.
Одною з перших записалася до станиславівської жіночої організації О. Кисілевська, тоді ще молоденька дівчина 15 літ — і ось 50 літ стоїть вона на своїй стійці, ні на крок не зійшовши з тої дороги самовідданої праці для свого народу, дороги, що її так рано собі назначило молоде розумне дівча.
Дочка Льва Сіменовича, священника, справжнього душевного пастиря своєї вбогої парафії, й високо розвиненої матері, Олена виросла в атмосфері піднесеної моралі, розуміння особистих і громадянських обовязків. Молодо вона одружується і стає доброю матірю своїх дітей.
„І як, — каже сама про себе Олена: — в свойому часі глибоко в душу запустила коріння ідея жіночої еманципації, як полонило душу бажання праці для народу, так прийшла третя проблема життя, дуже тяжка для молодої непідготованої до того людини (мені було 18 літ, коли я вперше стала матірю): проблєми зрозуміння душі дитини, виховання її так, щоб вона ні для батьків, ні для народу в ніяких обставинах не пропала“.
І не жаліючи сил, вона виховує справді таких гарних громадян, що може сказати тепер, коли вони всі виросли й стоять при свойому ділі: „Коли я є на щось горда в свойому житті, то на оцю мою працю матері-виховниці“…
Серед розмов батька й старших братів набралась Олена й політичної свідомости дуже рано. Пані М. Омельченкова в своїй біографії О. Кисілевської (див. „Час“ 1933) приводить дуже характеристичний епізод з її дитячих літ: „Я, — каже О. Кисілевська, — так, як і всі в родині, хвилювалася тим, чи добре вийдуть у нас вибори до сойму чи парляменту. Чи не зроблять для нас сорому наші виборці. Я тямлю, як може десятьлітньою дівчинкою вставала ще до сходу сонця й, дрижачи, перемокла від ранньої роси, сиділа годинами на перелазі, щоб перед від'їздом ще раз побачити нашого виборця й сказати йому ще раз: „Федю, уважайте, щоб наші виборці не зробили нам сорому“. Я опісля гарячими сльозами плакала, коли наш кандидат провалився“.
Як була палкою свідомою патріоткою, так стоїть вона й тепер в усю свою велич; стоїть і говорить перед сенатом польським. Говорить сміло за свій нарід за його горе, за його кривди. І нарід слухає її, як свойого найчеснішого провідника й захисника. Він слухає свою сенаторку, бо кожне її слово — правда, кожна її вимога — пекуча вимога його життя.
Ось перед нами часопис „Жіноча Доля“, що його вже 10-ий рік вона веде з невгасимим ентузіязмом, з непереможною енергією поборює всі перешкоди для його непереривного існування. Цей часопис — це її трибуна; в ньому відбивається вся її спокійна вдача, її глибокі думки, її чиста самовідданість. І ні одного зерна самолюбства, честолюбства. Почувається, з якою любовю вона ставиться до села, до жінок. Вона їх вчить, як мати, переживає з ними злі й добрі години. Не жаліючи свого здоровля, вона об'їздить усі гуртки селянські, жіночі організації. Ця „сенаторка“ не вимагає жадного комфорту: вона не чекає, щоб за нею виїздили автом, просто з вагона залізниці сідає на просту фіру і їде до села селянськими шляхами, інколи й по 20 кл.
Ось як сама описує одну зі своїх мандрівок: „Їхала до Горохова на Волині вночі простою балагулою, 20 клм. за 5 год. Дорога така болотиста, нерівна, небезпечна, що фірман навчав усю дорогу: „Як крикну: направо! — то ви всі хиліться праворуч; а як крикну: наліво! — то й ви наліво. Тоді нема чого боятися, щоб віз перекинувся“.
Другий раз весною обїздить пані Кисілевська села й міста на Поділлі — Мокрошин, Бережани, Журавно. Сніги розтопилися, води порозливалися по ярах і долинах, наче річки; коні западали в ями снігу: треба пороном Дністер переїсдити, а він розлився, як море, швидкий та сердитий. Їде пані Кисілевська оглядати нові організації — і яка сила люду зібралась! Забула про всі небезпеки дороги й бадьоро, весело повчає людей, як жити організовано, одне одному допомагати, заводити ріжні промисли, „Рідну Школу“ підтримувати, горілку забути, коршми позамикати, заводити кооперативи, дітей плекати по дитячих садках. Цілий плян життя вимальовує перед господарями й господинями якогось далекого, занедбаного культурою села. Жінки бадьоро беруться реалізувати цей плян, і темне, злиденне життя освітлюється надією, вірою в можливість вийти з темноти до того світла, до якого веде їх О. Кисілевська…
Так ростуть на терені многостраждальної Галичини жіночі організації, село оживає, росте свідомість, забобони никнуть, жінки випростовуються з колишньої неволі, стають громадянками свого села, справжніми виховницями своїх дітей.
Поїде пані Кисілевська геть — та слова її не губляться: приходить „Жіноча Доля“, і там також лунає той мужній заклик: „До праці!“
„Гей на село!“ — кличе пані редакторка правдиво інтеліґентну молодь на зелені левади — шукати на них здоровля, розваги: — „Нарід вас жде; тож щиро, весело увійдіть в круг народу“. Вона закликає звертати велику увагу на виховання селянських дітей, селянської молоді, на відкриття читалень, на улаштування культурно-національних свят: Шевченка, Франка, „Свята Матері“. Вона пропонує не ходити втертими шляхами: „Не шукайте заробітку по висохлих джерелах, а оглядайтеся, чого від вас жадає нова хвиля, йдіть їй назустріч. У розумної людини праця повинна дати не лише хліб, а й почуття, що вона живе корисним членом свого суспільства. Тільки така праця не забє в вас духа, не підірве звязків з народом, не зробить вас сухою непотрібною для живого пня галузкою“. Вона клопоче за фахові ремісничі школи, за курси куховарські, господарські й інші. Вона добре розуміє, яку лиху біду переживають у наші часи народні маси, хоче , своїм журналом помогти їм піднестися з біди, зібрати всі свої сили для боротьби з лихом.
Іноді статті пані Кисілевської, по силі вкладеного в них почуття, визначаються своєю поетичною формою, своєю художньою красою, напр. „Великоднє Свято“, „Зимові вечорі“, „Діти на сонце“, „На зеленій Буковині“.
Гарячі й щирі політичні статті пані сенаторки. Ось наприклад, перед виборами в статті „Не давайте себе застрашити, будьте дійсними заступниками інтересів свого народу!“, вона пише: „Вкладайте сміло певною рукою картку в коверті. Всі ставаймо до урни, чи здорові, чи каліки, жінки, мужчини, хлопці, дівчата!“
І по виборах пані Кисілевська спішить порадувати виборців хоч невеликим успіхом: „На загал здоровий розум народу взяв верх і повну побіду в виборчій акції одержали представники національного табору. Інстинкт самозаховання народніх мас вказав їм дорогу, якою ступали й ступають усі поневолені народи, коли хочуть добути собі пошану, значення й самостійність. Одне тільки сумне, що так багато голосів ми змарнували, що не мало нашого народу, збаламученого чужою пресою, чужими агітаторами, голосували на листи наших противників“.
Жінок вона навчає, як переносити тяжкі часи кривди без розпуки, а вертатися до праці з новою силою, з новою твердою вірою в перемогу правди: навчає зміцняти взаємну допомогу, мати перед собою постійно велике діло милосердія.
І жінки слухали велике слово відродження, яке несла їм міцна духом пані Кисілевська. Обєднувались і свідомість національна й моральна ширилась по селах Галичини. Крок за кроком організувались і проймались жінки розумінням своїх обовязків і родинних і громадянських, і особистих — бо казала Олена Кисілевська: „Тим, хто хоче організовувати своїх сестер, треба чимало попрацювати над собою, щоб стати ліпшою, розумнішою стати вище якоїбудь пересічною цокотухи, але самій нікого не судити“.
Я мала щастя знати пані Кисілевську. В одну зі своїх „мандрівок“ заїхала Олена Кисілевська й до Праги. Ми зустрічали її на двірці з квітами в руках. Поважна пані, в чорному вбранні, серйозне, але привітне обличчя, з розумними, глибоко нам в душу заглядаючими очима, з „цвікером“, із спокійними рухами й часто з виразом хоробливої втоми в очах. Велику пошану почули, до неї не лише ми, українки, але й чешки, представниці ріжних чеських жіночих організацій. Потім усі вкупі ми вітали її в Студентському Домі (в Празі) і слухали її спокійно висловленого дуже цікавого викладу за справи українських організацій у Галичині. Всіх нас вабила та щирість і простота, з якою ставилась до всіх нас. Приємно мені згадувати, як ця неоцінена діячка завітала до мене на край Праги й прийняла участь у мойому родинному чаю.
Окрім громадянської праці Олени Кисілевської не можна не завважити її літературного таланту. З молодих літ вона багато їздила по світу й часто описувала свої подорожні вражіння в часописах і окремих книжках. З таких заміток повстала книжка „Вражіння з дороги“ (вичерпана), „До комор Довбуша“, „В горах“. А тепер перед нами нова велика праця О. Кисілевської „Швайцарія“, що передає нам не лише красу природи цієї улюбленої туристами країни, але подає дуже цікаві відомості за промисловість Швейцарії, за ріжні хатні промисли — усе так широко доповнено статистичними даними. Книга така цікава й змістовна, що бажано було б бачити її в усіх шкільних бібліотеках.
О. Кисілевська відвідала майже всі краї Европи, а крім того була в Канаді, Америці, північній Африці.
Співробітничала й друкувала свої описи, оповідання, новельки під псевдонімами: Калина, Незнана, О. Галичанка, Ол. Га., О. К. в „Ділі“, ЛНВ, „Неділі“, „Ілюстрованій Україні“, „Світі“, „Свободі“, „Волі“, „Українському Голосі“ й інших часописах та журналах.
Такою міцною духом, талановитою організаторкою українського жіноцтва виступає пані Кисілевська, — ця одна з перших членок заснованого Кобринською жіночого товариства, що від 15 літнього віку без жадного компромісу з життєвими обставинами ось уже 50 літ несе свій прапор і вносить в народнє життя великі, віковічні гасла правди й любови.
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в США, тому що вона була вперше опублікована за межами Сполучених Штатів (і не опубліковувалася в США впродовж 30 днів) і була вперше опублікована до 1989 без дотримання формальностей в області авторського права США (поновлення і/або повідомлення про авторське право), а також вона була в суспільному надбанні в її країні походження на дату URAA (1 січня 1996 для більшості країн).