Наші визначні жінки/Дехто з молодих українських письменниць

Наші визначні жінки
Софія Русова
Дехто з молодих українських письменниць
Коломия: Редакція часопису „Жіноча доля”, 1934
Дехто з молодих українських письменниць.

Слідом за старшими українськими талановитими письменницями виступає на наших очах молода генерація жінок, теж осяяних творчим літературним талантом і пройнятих тим соціяльно-патіотичним почуттям, що надає їх творам високу громадську цінність. На чолі цеї молодої літературної групи жінок-письменниць можна поставити відомі нам — Галину Журбу, Катрю Гриневичеву і М. Божуківну з Підкарпаття.

В колах київської літературної молоді в часи саме передвоєнні відзначалась своїм талантом молода письменниця Галина Журба. Вона найближче стояла до нового тоді українського місячника „Українська Хата“. То була талановита молода група, в якій визначалися імена людей, що стали пізніше славно відомими — Микита Шаповал, Максим Рильський, тоді ще гімназист Г. Чупринка, В. Липинський, П. Багацький і ін.

В 4 числі часопису „Назустріч“, з р. 1934, Галина Журба з захопленням описує своє перше перебування в Києві, в 1912 р.[1] і приємні зустрічі з членами цього гуртка. Особливо тішила її доброзичлива критика Шаповала, який за її перші оповідання, друковані в „Українські Хаті“, — „пророчив мені — (пише вона) — літературне майбутнє і навіть десь вліпив речення: „величезний талант у Галини Журби“. А я й повірила. Ходила по Києі, мов пяна, і мріяла“.


Миколая Божуківна.

Пророче речення Шаповала сповнилося. Ми мали вже в 1923 р. дуже сильні драматичні картини, під заголовком „Метелиця“. Це одна з міцніших драматичних речей в українській драмат. літературі. Зміст — невдале повстання наших „бандитів“ проти більшовицької влади. Розбиті більшою силою, наші герої сміло йдуть на певну смерть від більшовицьких розстрілів і в уста одного з старших повстанців Галина Журба вкладає такі пророчі слова: „Брати, ми перемогли! Ми щасливі вибранці долі, яким дозволено вмерти за батьківщину! Нарід нам вічно співатиме пісні про нас, а смерть наша навчить його бути міцним і великим. Наших імен будуть навчати українські матері своїх дітей. Нашим поривом будуть запалюватися серця прийдешніх поколінь. А за вами (звертається до більшовиків) йтиме вічний прокльон нашого народу, доки сонця й землі. Ваші імена будуть символом насилля, огиди й жаху та ворожнечі безсмерної, як безсмертна є память народа.“ (Див. „Метелиця“, стр. 25).

В році 1933 Галина Журба дала нам міцне й прекрасне оповідання „Зорі світ заповідають“, що його сучасна критика визнала, як найкращий твір у сучасній літературі. І справді, авторка дуже правдиво намалювала в ньому селянство в одному глухому селі на Волині. Усе життя виявлено правдиво в один із дуже складних історичних моментів — в 1917–18 р., коли селяни мусіли відразу зрозуміти стільких соціяльних і політичних нових для них питань. Тут же є й чудові описи природи Волині. Стиль Галини Журби цілком особливий: короткі, міцні вирази, нічого розтягнутого, надуманого; саме життя, сама, правда селянської душі, селянського світогляду. Типи жінок-селянок, типи селян нагадують своєю вирізьбленністю типи Толстого, і стільки любови до цього селянства вложено в цей твір, що можна радіти, що в молодшій ґенерації українських письменниць ми маємо таку велику творчу силу, як Галина Журба.
Галина Журба.

Катрю Гриневичеву[2] я трохи знала особисто в Києві в тяжкі воєнні часи. Це жінка і міцної, і одночасно дуже кроткої вдачі, з повною громадянською активністю і з безперечно літературною вдачею, Дуже талановиті її невеличкі нариси. Останніми часами вона взялася за більші історичні оповідання. Її „Шоломи в сонці“ мали чималий успіх у нашій не багатій історичній белетристиці й займають почесне місце в бібліотеках нашої молоді. А її оповідання в збірці „Непоборні“ звернули на себе увагу й чужоземних письменників (один чех і один поляк прохали в неї дозволу перекласти цю збірку). Перейнята також надхненням її громадська праця в Гмідні, в таборі українських полонених, та літературна — в ріжних українських часописах, в видавництва львівської „Просвіти“ тощо. За що не береться Катря Гриневичеві, вона захоплюється, віддається своїй творчій праці. Вихована не на рідному терені, вона сама находить шлях до рідної землі, до рідного народу. В 18 літ молода дівчина розпочинає вчитися української мови, спить з українським словником під подушкою, як про неї пишуть у „Новій Хаті“ (1927, ч. 3). За рік навчається писати, і ця мова стає їй рідною, найдорожчою, наймиліщою; вона зближається з гуртком найвидатніших українських письменників 80-тих р. XIX ст. Стефаником, Франком, Маковеєм і по напрямку їх думок, їх творчости стає побіч з ними. Від її таланту ще можна чекати не одного гарного твору для нашої літератури.

——————

  1. Див. в ч 4. „Назустріч“. Г. Журба: „Але то був Київ, Київ“
  2. Народилася в 1875 р. біля Львова.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в США, тому що вона була вперше опублікована за межами Сполучених Штатів (і не опубліковувалася в США впродовж 30 днів) і була вперше опублікована до 1989 без дотримання формальностей в області авторського права США (поновлення і/або повідомлення про авторське право), а також вона була в суспільному надбанні в її країні походження на дату URAA (1 січня 1996 для більшості країн).