Нарід – собі/IV
| ◀ III | Нарід – собі IV |
V ▶ |
|
В нарисі про засаду — «Нарід — собі» — не можна оминути заокеанської еміґрації поневолених европейських народів. Не раз доводиться чути лихі закиди на її адресу. Мовляв, вона винародовлюється, а під національним оглядом — це мертве тіло. В дійсності це не так. Без долярів американських еміґрантів іноді тяжко собі уявити існування та розвиток культурних і господарських установ у краю, не згадуючи вже про політично-визвольну боротьбу багатьох европейських поневолених народів. Який з цих народів не користувався допомогою своєї американської еміґрації? Литовці, чехи, поляки, югославяне, жиди, каталанці, українці і т. д. — кожен з цих народів має з Америки більшу чи меншу долярову підтримку для полегчення свого культурного та господарського розвитку в Европі.
Зупинюсь тут коротенько на однім дуже яскравім прикладі такої заокеанської допомоги. Маю на думці Ірляндію, цей «ізмарагдовий острів», нарід якого пройшов хрестовим шляхом національного мучеництва, заки виборов свою державну незалежність. Зупиняюсь саме на Ірляндії через те, що в Америці живе більше ірляндців, ніж у батьківщині та що ця ірляндська еміґрація відограла велику ролю у визвольній протианглійській боротьбі свого народу.
Американська статистика нарахувала в 1910 р. 4.504.360 ірляндців у Півн.-Амер. Сполуч. Штатах. Самі ірляндці обстоюють значно вище число своїх земляків в Америці, бо кругло — 13 мільйонів. Л. Треґіз — автор джерельної французької книги — «Ірляндія у світовій кризі» (1917) гадає, що остання цифра коли й перебільшена, проте дає «точнішу уяву про моральне значіння ірляндців в американській республіці»… Фактом лишається, що найбільшим ірляндським містом є Бостон, а не Деблін і що ірляндці уважали Америку «новим островом» (an t'Oileán), з якого вони зробили свою «обіцяну землю» (Tir Tairugire). Для американських еміґрантів з Ірляндії і зокрема для їхніх дітей — «ізмарагдовий острів» все був містичною батьківщиною, доля якої дуже їх хвилювала.
Хто не знає безприкладної трагедії Ірляндії в середині XIX ст., коли голод і пошесті децимували населення цього краю та тисячами виганяли за-океан у вільну Америку! Проте, головно завдяки своїй американській еміґрації, Ірляндія, еконономічно зруйнована, культурно занепала й політично безоглядно поневолена — могла здійснювати гасло «Нарід — собі», прямуючи так до свого національного відродження та політичного визволення. Докладно з'ясувати тут цей бік ірляндського питання — виходить за межі нашого нарису. Через це наводжу лише кілька загальних чисел для ілюстрації жертвености ірляндської еміґрації в Америці. Перші вже емігранти почали доломогати своїм землякам, що мали виеміґрувати з Ірляндії. Вони кинули бойове гасло проти Англії. «Не просіть нічого у цієї злої мачухи — переказували вони на «ізмарагдовий острів» — і коли вас чумою цькують з рідного краю, тікайте до Нью-Йорку, а не до Ліверпуля!». За цим братнім закликом ішов чин. Ці ірляндські еміґранти на власні кошти зорганізували перевіз своїх земляків з батьківщини до Нового Світу. За даними американського еміґраційного уряду на цю мету було зібрано ірляндцями на протязі 1848–1862 pp. (через банки на торговельні установи) — 12.642.000 фунт. стерл., — а крім цього приватними та принагідними збірками ще 6 мільйонів, отже разом майже 20 міл. ф. ст. Чеський публіцист К. Тума, автор ірляндофільської книги «Поневолений Нарід» (1882), зауважує з цього приводу: «І це посилали… ірляндці, з яких: багато приїхало до Америки справжніми жебраками, не маючи нічого крім своїх працездатних рук». Відомий ірляндський часопис у Нью-Йорку — «Irish World» — зібрав на протязі 40 років — 200.000 долярів. За гроші американської еміґрації була в 1879 р. закладена в Ірляндії славетна «Земельна Ліґа» (Land Liga), що під проводом Дж. С. Парнелля у перше розвинула в повнім маштабі палку та болючу аґрарну справу. Американська подорож цього «некоронованого короля» Ірляндії була не лише тріюмфальним походом Парнелля, але й першим прилюдним ознайомленням цілого культурного світу із жахливим положенням ірляндського народу та недопустимим англійським режимом у цій країні. Ця подорож мала успіх не лише як засіб пропаґанди. «Її фінансовий ефект — пише відомий німецький кельтолог проф. Й. Покорни у своїй книзі «Ірландія» (1916) — був такий великий, що «Земельна Ліґа» здобула у свої руки все парляментське представництво від Ірляндії, бо згідно з англійськими виборчими законами лише заможна людина може заризикувати виборчу кампанію, а серед ірляндців не було таких багато».
Згодом ірляндці почали в краю справу свого відродження із площини виключно політичної боротьби переводити на шлях господарського самоозначення. Вони поставили цю акцію на певну базу національної самодопомоги. Ініціятором її був відомий ірляндський діяч — Сер Г. Плонкет, який в 1889 р., в порозумінню з іншими діячами, розпочав пропаганду з метою «переконати хліборобське населення Ірляндії, що воно куди більше має у своїх руках свій добробут, ніж про це загально відомо»… Основним гаслом цієї пропаганди була засада — «Self-help» (самодопомога), — отже англійський переклад гасла «Нарід — собі», про яке тут мова. Практичним вислідом цієї пропаґанди було «Ірляндське Хліборобське Товариство» (І. А. 0. S.), що повстало в 1894 р. За 20 років воно мало 1023 ріжного роду сільсько-господарських спілок, з 106.301 членами та 92 міл. франків обороту.
Свою працю «І. X. Т.» розпочало влітку 1895 р. від спеціяльного аґрікультурного дослідження Ірляндії фаховим: «Вакаційним Комітетом» (Recess Committee). Цей Комітет складений з 22 ірляндських фахівців, представників всієї Ірляндії, незалежно від їхнього політичного напрямку, вивчав причини господарського занепаду Ірляндії та засоби сільсько-господарського її відродження. «За короткий час — так була оцінена їхня праця — ці люди фактично здобули Home Rule і дякуючи цьому вони за пів року зробили для Ірляндії кращу працю, ніж яка була зроблена тут від двох століть». В 1899 р. парлямент прийняв висновки цього комітету під увагу та видав закон про заснування ірляндського «Відділу Сільсько-господарського та технічного навчання» (Department of Agriculture and Technical Instruction for Ireland).
«Замісць безвідповідальних урядів (boards), які адміністрували в Ірляндії на підставі помилок столітньої рутини — каже Треґіз — та які стільки спричинилися до занепаду господарського життя цього краю, уперше тут мали державний автономний відділ, де панували модерні думки та практичний дух. Навіть більше: бо цей відділ мусив бути в контакті з громадською опінією заінтересованих шарів за посередництвом «Дорадчого Комітету представників інженерів, хліборобів та промисловців», щоби таким чином «ці верстви користалися впливом на частину адміністрації». Так була заведена зовсім нова засада — каже цитований автор — в ірляндськім урядуванню: співпраця підвладних, що могли відтак дати почути свій голос адміністрації, поставленій на службу загалу».
Такі були далекосяглі наслідки застосування засади «Нарід — собі» ірляндськими патріотами для піднесення сільсько-господарського стану їхньої батьківщини.