Нарід – собі/V
| ◀ IV | Нарід – собі V |
VI ▶ |
|
Маю на думці — каталанське муніципальне об'єднання, т. зв. «Mancomunitat», що повстало в 1912 р. та проіснувало до 1923 р., коли диктатура ген. Примо де Рівера скасувала цю установу й завісила діяльність просвітніх установ, які були закладені цим об'єднанням.
Каталанці взагалі виявили багато організаційного хисту та вміння у використованню найменших політичних можливостей старо-еспанського ладу для найбільших національних надбань культурного й господарського характеру. Зокрема, вони звернули увагу на націоналізацію дуже занедбаної в Каталонії просвітньо-шкільної справи. Вже в 1907 р. власними заходами та коштами вони заклали «Інститут каталонських дослідів» (Institut d'Estudis Catalans), фактично каталанську Академію Наук, де також зосереджена була вся приватна каталанська просвітньо-шкільна акція. Треба зазначити, що каталанці та еспанці належать з психологічного боку до цілком ріжних національних типів. Еспанці це — Дон Кіхоти. Каталанці — нарід суто-практичний. Через це еспанський тип школи з нахилом до абстрактности й метафізики, не кажучи вже про мову, був абсолютно чужим для каталанського загалу. На це звернув особливу увагу вже в 1892 р. (на історичнім каталанськім з'їзді у Манресі) X. Пуїґ-і-Кадафалч, пізніший організатор «Mancomunitat». Зрозуміло отже, що це об'єднання у першу чергу взялося за справу загальної освіти. Воно мусіло вирішити питання про фахово-просвітне вишколення каталанського дорослого населення. Під цим оглядом на допомогу йому прийшла традиція старо-каталанської «ремісничої робітні» з доби Ренесансу, яка була добрим зразком практичної фахової школи. З неї організатори «Mancomunitat'y» сконструювали свій тип «Елементарної школи праці», завданням якої було «дати можливість робітникові того чи іншого спеціяльного фаху технічного удосконалення, а одночасно придбання теж загально-наукового знання». В 1913 р. повстала перша така школа; вона мала 286 учнів. В 1922 р., отже напередодні свого розв'язання диктатурою, число її слухачів збільшилося до 1300.
Поруч з дим закладалися згаданим муніципальним об'єднанням ріжні фахові школи суто спеціяльного характеру, як напр., хемічна школа, інститут механіки та практичної електротехніки; школа декоративного мистецтва, а зокрема чудово поставлена школа сільського господарства. Закладалися також школи ще більш спеціяльного типу, як напр.: школа текстильної промисловосте, або навіть школа чинбарства.
Ця своєрідна каталанська система шкільництва мала на увазі виховання власних фахівців для потреб свого краю. Так заздалегідь підготовлялися в Каталонії кадри кваліфікованих робітників і працьовників для майбутньої каталанської держави. Під цим оглядом окремої уваги заслуговують такі зовсім спеціяльні школи, як напр.: Інститут для підготовки урядовців і службовців; школа для виховання керовників промислових підприємств; школа комівояжерів, бібліотекарів, тощо. Не занедбувалася й жіноча освіта, доказом чого може бути професійна школа жіночих фахів.
А над усим цим домінував барселонський «Промисловий Університет», або т. зв. «Університет Праці» — зі своїми лябораторіями, робітнями, викладовими салями, садками… Від ранку до пізнього вечора йшла тут на протязі 1914–1924 років справді муравлина робота: коло семої години вечора мінялися лише слухачі: замість звичайних студентів сходилося барселонське робітництво, щоб доповнювати свою загальну освіту та фахове виш колення. Диктатура знищила й цей головний осередок просвітніх заходів «Mancomunitat'и».
Звичайно, що згадане каталанське об'єднання дбало також і про нормальне середнє та високе шкільництво, будуючи його на нових засадах модерних педагогічних досягнень та узгляднюючи практичні вимоги реального життя. З високошкільних установ, закладених «Mancomunitat'ою» слід згадати бодай: Інститут фізіології; Лябораторію дослідчої психології, відтак — т. зв. Монографічні Курси з обсягу ріжних галузів знання.
Каталанське об'єднання, крім справ шкільно-просвітного характеру, поширило свою компетенцію одночасно на цілу низку інших питань з обсягу громадського самоврядування, а саме з царини народнього здоровля та суспільної гігієни, а передовсім із области краєвої комунікації, дуже занедбаної до того в Каталонії. В кожній з цих галузів національного будівництва каталанська «Mancomunitat» досягла значних надбань, промощуючи таким чином певний шлях до політичного визволення свого народу.
Звичайно, всі ці реформи вимагали мільйонових коштів, які значно перевищували межі приватно-громадської можливости. Лише муніципальним шляхом можна було їх придбати та зосередити, влучно використовуючи прогалини еспанського державного централізму. Історична заслуга організаторів «Mancomunitat'и» і полягає власне в тім, що вони, не виходячи за межі леґальної політики та реальних даних, змогли перевести на протязі 10–15 років таку величезну громадсько-конструктивну працю, яка на весні 1931 р. забезпечила успіх і перемогу Каталонії в еспанській революції.