Нариси з історії Північної Буковини/I/Племена ранньозалізного віку

◀ Племена бронзового віку

Розділ I. Первіснообщинний лад на території Північної Буковини Племена ранньозалізного віку

Ранньослов’янські племена ▶

Київ: Наукова думка, 1980

Нова епоха розвитку людського суспільства — ранньозалізний вік, на території Верхнього Попруття і Середнього Подністров’я почався не пізніше VIII ст. до н. е. Це підтверджується знахідками решток залізодобувного ремесла на поселеннях цього часу. Залізні шлаки — відходи залізодобувного ремесла, наприклад, знайдені на городищі Нова Жучка в Чернівцях, яке датується IX—VIII ст. до н. е.

Застосування заліза створило в історії людства цілу епоху, яку Ф. Енгельс назвав ехопою залізного меча, а разом з тим залізного плуга і сокири^[1]. Залізний наконечник, насаджений па робочу частину дерев’яного рала, різко підвищив продуктивність праці. Це епоха розвитку ремесла, насамперед, залізодобувного й ковальського. Поряд із землеробством, скотарством, садівництвом і городництвом населення почало займатися ще й птахівництвом, що є показником високого розвитку сільськогосподарського виробництва.

Зростання продуктивних сил у ранньозалізну епоху викликало зміни в суспільних відносинах: закріплюється приватна власність і появляються перші, досить примітивні форми експлуатації людини людиною. Більш войовничі племена (переважно кочові) завойовували і підкоряли собі інші племена (переважно землеробські) і експлуатували їх, стягуючи з них данину.

Ще наприкінці бронзового віку (приблизно в X ст.) на територію Середнього Подністров’я і Верхнього Попруття поширили свою владу північнофракійські племена, які, очевидно, згадуються Геродотом як агафірси. Про життя цих племен довідуємося з археологічних пам’яток, що належать до культури фракійського гальштату (X—VII ст. до н. е.).

Пам’ятки фракійського гальштату відкриті в багатьох місцях Чернівецької області. В селах Широка Поляна та Волока Глибоцького району і Коростувата Кіцманського збереглися великі земляні укріплення — городища цієї культури. В с. Магалі Новоселицького району досліджувалось селище фракійського гальштату, в селах Круглик і Ставчани Хотинського району виявлені печі-крематорії, в яких фракійці спалювали своїх померлих^[2], а поблизу с. Остриця Новоселицького району розкопані захоронення решток кремації покійників цього самого періоду^[3].

Під час воєн з скіфами могутність фракійців була підірвана, і на територію Середнього Подністров'я та Верхнього Попруття стали поширювати свою владу скіфи. Встановивши своє панування в степах Північного Причорномор'я, скіфи здійснювали військові походи з метою пограбування і збору данини з підкорених народів. З середини VII ст. археологічні пам'ятки фракійського гальштату на території Чернівецької області зникають. Їх замінюють пам'ятки скіфської культури. Подібні до пам'яток цього ж періоду з лісостепового Правобережжя України, вони разом з тим мають і деякі локальні особливості, на підставі чого їх виділено в окрему групу — західноподільську скіфську культуру.

Найважливішими пам'ятками західноподільської скіфської культури (VII — III ст. до н. е.) є городища. Масове будівництво укріплень місцевими землеробськими племенами було викликане загрозою з боку кочових скіфів. Це й примусило землеробів будувати грандіозні земляні укріплення, в яких вони могли б заховатись з своїми пожитками під час військового нападу.

На території Чернівецької області вони виявлені в Рухотині, Дарабанах і Каплівці Хотинського, Нижніх Станівцях і Білій Кіцманського, Весилеві Заставнівського та Ленківцях і Нагоріянах Кельменецького районів. Городища та розкопані в Круглику й Перебиківцях Хотинського та Ленківцях Кельменецького районів^[4] багаті кургани скіфського періоду, які належали військовим вождям, свідчать про те, що племена західноподільської культури мали свою власну військову організацію, яка давала можливість оборонятись від нападів кочівників. Все ж Згадані племена, очевидно, сплачували кочовим скіфам більш-менш регулярну данину. Саме цим можна пояснити те, чому Геродот називає землеробське населення правобережного Лісостепу України скіфами-орачами. Ці племена перебували в певній залежності від Скіфії, а головним їх заняттям було орне Землеробство, що й позначилось на їх назві. Вирощений хліб Скіфи-орачі обмінювали на ремісничі вироби, вино та інші продукти південного походження.

Наприкінці III ст. до н. е. Скіфія розпалась, і в Північному Причорномор'ї утворюються нові політичні об'єднання, які в писаних джерелах фігурують під назвами сармати, бастарни та ін. Землеробське населення Північної Буковини в II — I ст. до н. е. входило, очевидно, до військового союзу племен, на чолі якого стояли бастарни — племена германського походження^[5]. В межах цього політичного об'єднання сформувалася культура, яка одержала назву лукашівської^[6]. На території Північної Буковини поселення типу Лукашівки виявлені в багатьох місцях. Наприклад, у с. Круглик Хотинського району розкопано селище, а в с. Горішні Шерівці Заставнівського району досліджувалось городище^[7].

Таким чином, у ранньозалізному віці політична ситуація в цьому регіоні часто змінювалась. Звичайно, зміна політичної ситуації не завжди вела за собою корінну зміну населення. Протягом віків тут залишалось одне й те саме землеробське населення, етнічну приналежність якого не завжди вдається з'ясувати.

——————

1. Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 21, с. 157.
2. Смирнова Г. И. Голиградский комплекс Магалы. — Краткие сообщения Института истории материальной культуры (далі — КСИИМК), вып. 105. М., 1965, c. 109-118.
3. Смирнова Г. И. Позднеголиградский могильник у с. Острица (Магалянская) на Буковине. — Археологический сборник Государственного Эрмитажа, Вып. 15. Л., 1973, с. 7 — 11.
4. Смирнова Г. И. Раскопки курганов у сел Кругляк и Долиняны на Буковине. — Археологический сборник Государственного Эрмитажа, вып. 10. Л., 1968, c. 23.
5. Федоров Г. Б. Население Прутско-Днестровского междуречья в I тыеячелетии н. э. — МИА, 89. М., 1960, с. 53, 54.
6. Від назви села Лукашівки Молдавської РСР, де вперше виявлено могильник цієї культури.
7. Пачкова С. П. Раскопки у с. Круглик на Буковине. — Археологические открытия 1973 г. М., 1974, с. 325.