Нариси з історії Північної Буковини/I/Ранньослов’янські племена

◀ Племена ранньозалізного віку

Розділ I. Первіснообщинний лад на території Північної Буковини Ранньослов’янські племена

Слов’янське населення в VI — IX ст. ▶

Київ: Наукова думка, 1980

Перші писемні повідомлення про слов'ян дійшли до нас у творах античних авторів рубежу н. е. У цих джерелах їх називають венедами. Грецький географ Клавдій Птоломей (II ст. н. е.) свідчить, що слов'яни-венеди жили в басейні Вісли та на узбережжі Балтійського моря. В інших джерелах розселення цих племен ширше окреслюється. Так, на Певтінгерових таблицях — карті шляхів Римської імперії, складеної у III — IV ст. н. е., на території між Дністром і Дунаєм, поряд з даками і гетами показані й венеди. До того ж на цих таблицях назва «венеди» виступає двічі, що свідчить про велику протяжність заселеної ними території. Венеди-слов'яни займали великі простори Центральної та Південно-Східної Європи^[1]. Не виключено, що в територію їх розселення входила й Північна Буковина.

Історія слов'ян-венедів належить до насиченого бурхливими подіями періоду. Це був період, коли рабовласницький Рим намагався розширити свої володіння за рахунок сусідніх племен і народів. Ведучи боротьбу з Римом, останні в свою чергу створювали великі військові організації — союзи племен, до складу яких входили різні щодо свого етнічного походження племена.

На Карпато-Дністровських землях у першій половині I тисячоліття н. е., як свідчать античні автори, існували такі об'єднання племен, як костобоки, даки, гети, сармати, карпи, готи. Вони мали переважно етнічнозмішаний характер. До деяких з них, очевидно, входили і слов'яни-венеди, які в цей час ще не становили окремої етнічно-політичної спільності. Але археологічні пам'ятки слов'ян-венедів досі не визначені, бо в межах кожного довготривалого політичного етнозмішаного об'єднання формувалась єдина матеріальна культура, а специфічні риси матеріальної культури етнографічних груп відходили на другий план. До того ж у результаті значних пересувань племен етнічний склад населення на тій чи іншій території був досить строкатим. Часто навіть на одному й тому самому поселенні жили різні щодо етнічного складу групи населення. Наприклад, у Кисилеві Кіцманського району та Ленківцях Кельменецького району, розкопані могильники осілих на землю сарматів І-II ст. н. е.^[2], а основні пам'ятки згаданого періоду на цій же території належать до липецької культури, залишеної, як вважається, костобоками^[3].

В III — IV ст. н. е. населення «Північної Буковини, очевидно, входило одночасно до складу двох різних політичних об'єднань, розмежованих Прутом. Саме цим можна пояснити те, що на цій території виступають дві археологічні культури III — IV ст.: черняхівська, поширена на схід від Пруту, та культура карпатських курганів, поширена від Пруту на захід.

Черняхівська культура виступає майже на всій території України за винятком північних лісових областей, Молдавії та південно-східної Румунії. Її пам'ятки (поселення і могильники) на території Чернівецької області виявлені в 230 пунктах. Під час розкопок селищ у Звенячині Заставнівського, Кисилеві Кіцманського, Оселівці, Комарові і Макарівці Кельменецького районів відкрито рештки житлових та господарських будівель і знайдено багато речей, які дозволяють більш-менш повно охарактеризувати заняття населення цього часу^[4].

Основою господарства черняхівців було орне землеробство. У них розвивались також скотарство, городництво, промисли (мисливство, рибальство, збиральництво), різні ремесла (виготовлення і обробка заліза, гончарство, ювелірна справа та ін.). На селищі черняхівської культури в Комарові Кельменецького району розкопані рештки майстерні скляного посуду і листового скла^[5]. Склоробна майстерня датується III — IV ст. н. е., і вона є поки що єдиною серед старожитностей черняхівської культури.

Відокремлення ремесла від землеробства зумовило виникнення постійної внутрішньої торгівлі. Засобом грошового обміну на внутрішньому ринку були римські срібні (рідше мідні та золоті) монети, що потрапляли до черняхівців з римських провінцій у результаті обміну на хліб, худобу та інші товари. Римські монети виявлені на багатьох черняхівських поселеннях Чернівецької області. У Плоскій Путильського, Банилові Вижницького та Шипинцях Кіцманського районів знайдені скарби, в яких налічувалось по кілька сот срібних римських монет^[6]. Частими знахідками на черняхівських селищах е уламки глиняних амфор, червонолакових посудин та інших предметів римського походження.

Черняхівська культура, як і інші археологічні культури цього часу, що сформувались на території поблизу кордонів Римської імперії, залишена етнічно неоднорідним населенням. B її формуванні поряд з іншими племенами брали участь і ранні слов'яни. Це підтверджується наявністю певних генетичних зв'язків між черняхівськими та типовими слов'янськими пам'ятками другої половини V — VII ст. Наприклад, на селищах Рогізна в Чернівцях та Рашків Хотинського району розкопані напівземлянкові житла, в яких поєднуються риси, характерні для черняхівської і слов'янської культур.

Під час гуннської навали наприкінці IV ст. почався занепад черняхівської культури. Занепадають ремесла, скорочуються торгово-грошові відносини, посилюється натуралізація господарства, припиняється ввіз товарів з античних міст. Відбуваються зміни у будівлі жител. Поступово зникають наземні глинобитні житла.

Основним типом житла стає напівземлянка з піччю-кам'янкою. До середини V ст. основні риси черняхівської культури втрачаються, і на її місці формується нова культура — слов'янська.

Синхронними з черняхівськими є пам'ятки культури карпатських курганів, що виступають в передгірських районах Чернівецької (у Глибоцькому, Сторожинецькому та Вижницькому районах), Івано-Франківської та Закарпатської областей, а також у північно-східних районах Румунії, підгірських районах Польщі та в Словаччині.

Селища культури карпатських курганів (на території Чернівецької області вони виявлені в 115 пунктах) подібні до черня- хівських. Вони також складалися з наземних глинобитних та напівземлянкових жител, поряд з якими розташовувалися ямипогреби. Селища належали осілому землеробському населенню з добре розвинутим скотарством^[7].

Карпатські ремісники вміли плавити залізну руду, виготовляли високоякісний глиняний посуд, займалися ткацтвом. Майже на кожному поселенні знайдені уламки керамічних амфор. Розвиток господарства племен культури карпатських курганів відбувався в умовах тісних контактів з римськими провінціями.

При значній подібності культури карпатських курганів і черняхівської між ними є і певні відмінності. Насамперед це різний обряд поховань. Для черняхівців характерні безкурганні могильники, на яких виступають тілопокладення і тілоспалення. Карпатські могильники складаються з невисоких курганів із захороненням на давньому горизонті решток кремації покійників, спалених на місці.

Проблема етнічного складу населення, яке залишило культуру карпатських курганів, поки що не з'ясована. Все ж е підстави вважати, що серед носіїв згаданої культури були і ранньослов'янські племена. Це підтверджується тим, що ряд елементів матеріальної культури, що з'явилися в культурі карпатських курганів, згодом продовжили свій розвиток у слов'янській культурі. До них, наприклад, належать напівземлянкові житла з печами-кам'янками, які є досить характерною рисою слов'янської культури. Генетичні зв'язки культури карпатських курганів з слов'янською культурою V — VII ст. простежуються і в деяких формах кераміки. Наприклад, ліпні опуклобокі горщики, що були однією з основних форм керамічних комплексів культури карпатських курганів, зберігаються як пережиткова форма і в слов'янській культурі V — VII ст. Важливим свідченням генетичних зв'язків культури карпатських курганів з слов'янською V — VII ст. е пам'ятки перехідного типу (вони виявлені на поселеннях Кодин Глибоцького району і Гореча в Чернівцях), в яких поєднуються риси, характерні для обох культур.

У формуванні культури карпатських курганів, крім ранніх слов'ян, брали участь і гето-дакійські племена. Це підтверджується тим, що у керамічних комплексах культури є багато глиняного посуду, який за своїми формами і орнаментом подібний до кераміки гето-даків.

У матеріалах культури карпатських курганів, таким чином, знайшло своє відображення спілкування ранньослов'янських, гето-дакійських та інших племен, що об'єднались для спільної боротьби з рабовласницьким Римом.

Археологічні пам'ятки Північної Буковини дають уяву про складність історичних процесів у цьому регіоні, за часів первіснообщинного ладу. Історичний розвиток тут проходив в умовах зіткнення різних етнокультурних угруповань. На цю територію в окремі періоди проникали племена з своєю культурою з інших територій, зокрема з-за Карпат та Подунав'я. Та, незважаючи на це, корінне населення цієї землі не втрачало зв'язків з спорідненими племенами Правобережжя України. Закономірності історичного розвитку привели до утвердження на території Північної Буковини слов'янської культури.

——————

1. Нидерле Л. Славянские древности. М., 1956, с. 38 — 40.
2. Винокур И. С., Вакуленко Л. В. Кисилевский могильник I — II вв. н. э. — Краткие сообщения Института археологии АН СССР (далі — КСИА), вып. 112. М., 1967, с. 126—136.
3. Цигилик В. М. Населення Верхнього Подністров'я перших століть н. е. К., 1975, с. 143 — 164.
4. Баран В. Д. Поселення черняхівської культури поблизу Звенячина і Макарівки Чернівецької області. — Археологічні дослідження на Україні (далі — АДУ), 1969, вип. 5. К., 1972, с. 220 — 224.
5. Смішко М. Ю. Поселення III — IV ст. біля с. Комарів Чернівецької обл. — Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині, вип. 3. К., 1964, с. 67 — 80.
6. Кропоткин В. В. Клады римских монет на территории СССР. М., 1965, с. 32.
7. Вакуленко Л. В. Поселення культури карпатських курганів. — Дослідження з слов'яно-руської археології. К., 1976, с. 73-94.